Упровадження елементів християнської етики

на уроках української літератури

Михайлець Жанна Григорівна,

учитель української мови Полтавської спеціалізованої школи I-III ступенів №29

                                                        «Немає жодного вищого мистецтва, ніж мистецтво виховання. Мудрий вихователь створює живий образ, дивлячись на який, радіє Бог і люди». ( Свт. Іоанн Златоуст)

Методика виховання будь-якого предмета завжди ставить перед собою триєдині завдання: Чому вчити? Як учити? Чому саме так, а не інакше?

          Християнське вчення вчить, що будь-яка мета без Бога – безцільна, немає смислу.

          Немає кращого порадника у вихованні дітей, аніж ЛЮБОВ. Дитину треба виховувати так, щоб вона не могла образити свого батька або вихователя. Саме таке почуття ми і називаємо страхом Божим.

          Справа не в тім, щоб християнин тремтів, як лист, ховав голову у кущі чи покривався холодним потом.

          Мова про інше – християнин повинен відчувати постійну присутність Бога в своєму житті передусім як всеохоплюючої Любові.

          Зараз постійно звучать слова про те, що ми повинні дітям залишати більше свободи вибору – особливо, що стосується вибору віри. Але чому ми повинні мовчати про те, що цінно нам самим?

          У нас нормальним є зараз навчати дітей історії стародавнього світу, інформатики, математики, але як тільки справа доходить до віри в Бога – ні, ні, дитина повинна вибирати сама.

          Чому сама? Чому дорослі вибирають їй одяг, їжу?

          Чому про тілесну їжу ми печемося, а про духовну ні? Це просто спроба відійти від відповідальності. Боляче, коли в позиції сторонніх виявляються спеціалісти по вихованню.                                                                       

          Ми живемо в час розквіту науково-технічного прогресу, але занепаду духовних цінностей. Сказати, що ми живемо в складний час – нічого не сказати. За словами блаженнійшого Августина, ми і є час. Саме від нас залежить, яким буде наш час.

Бо якщо негаразди й незгоди у нас,

У суспільстві не можемо ладу знайти.

Це ж не просто і звідкись прийшов такий час

Знаєш: винен у цьому і ти!

          Ми повинні розуміти, що духовна хвороба суспільства – це змучена атеїзмом душа. І для того, щоб достукатись до заморожених сердець, потрібно, щоб воно відтаяло.(додаток 1)

          Гострота проблеми полягає в тому, що ті, кого призвано на ниву християнської педагогіки, самі заражені хворобами нашого суспільства. Тому очищати свої душі від гордості, підозріливості, лукавства треба всім. Усім пам’ятати, що ми не вчителі, а лише учні, постійні учні. «У нас один Учитель,- говорить Євангеліє, - Христос».

          Молодь тягнеться до світла, а вади сьогодення тягнуть її у темряву. Більшість дітей відчувають потребу змінитися на краще, але не завжди прикладом для наслідування є православний життєвий досвід, дуже часто це потреба наслідувати кумирів, героїв комп’ютерних ігор, сучасних молодіжних книг.

          Учитель, педагог, вихователь покликаний розвинути, пробудити найкращі якості душі дітей, запобігти руйнації духовного, психічного й фізичного здоров’я дитини.

          Останнім часом в учительському середовищі стало модно говорити саме про якість навчання з предметів з метою успішної підготовки до ЗНО. Складається враження, що вчитель прирівнюється до робітника сфери обслуговування та навчаючи мови, математики, фізики, літературі, забуває, що він виховує, формує особистість юної людини. У дореволюційній школі були цілісними освіта та навчання, у наш же час розділено, причому нерівномірно, пріоритетною стала прагматична частина навчання, від якої значно відстає духовний розвиток, тобто освіта, бо освіта від слово освічувати, світло.

          Як наслідок – бездуховність – біль сучасної школи, суспільства.

          Тож актуальним є використання в сучасному навчально-виховному процесі педагогічних надбань християнства.

          Водночас багато вчених, педагогів, письменників, журналістів, політичних і релігійних діячів вважають, що духовно-моральне очищення суспільства можливе лише за умови звернення людей до справжніх вічних духовно-моральних істин і цінностей, що подані в Біблії, яка є основою християнського віровчення, що з давніх часів прийняте українським народом. ( додаток 2)

          Одним із вирішальних засобів у становленні духовності людини, її ціннісних орієнтацій є християнська етика, що дає змогу відтворити адекватний рівень дійсності і виступає як універсальний шлях перетворення загально релігійних цінностей у духовний світ особистості.

           У відродження втрачених духовних цінностей, утвердженні вічних моральних цінностей мові та літературі належить особлива роль. ( додаток 3)

          Велика роль слова в людському житті…

«Слово – найтонший різець, здатний доторкнутись до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватись ним велике мистецтво,» - писав Сухомлинський. «Спочатку було Слово, Слово було у Бога, Слово був Бог», - говориться в Євангелії від Іоанна.

Саме слово повинно стати на службу учителю, який має дбати, «щоб дикий звір не розікрав словесну череду» (св. Димитрій Ростовський).

Проте з православ’ям як віровченням сучасний підліток зустрічається не в простій, дохідливій формі. З проблемами релігії він зустрічається, насамперед, у художніх творах, при вивченні літератури. Труднощі тут двоаспектні: важко не лише учням, а й вчителям, які виросли, виховались і вивчились за інших умов і обставин.

          Ось доказ, один із багатьох можливих. Хто з учителів-словесників не знає оцих Шевченкових слів:

Ну що б, здавалося, слова?

Слова та голос. Більш нічого.

А серце б’ється – лжива,

Як їх почує.

           А чи багато хто знає, що йде за цими словами?:

Знать от Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть між люди.

          Тисячі разів цитувалися перші рядки - і жодного разу наступні. Оце й була освіта й культура – з одміряних цитат.

          Сьогодні ми маємо можливість ознайомити дитину-підлітка із справжніми письменниками-християнами.

          Свідомо чи ні, а в повсякденному житті всі ми користуємося заповідями, цитатами, афоризмами з Біблії. До цієї Святої Книги християни звертаються щоденно, намагаючись звіряти з нею власні вчинки, думки, прагнення, бажання. Є багато випадків, коли невіруючі люди бралися її читати, щоб заперечити біблійне вчення, а закінчували тим, що ставали її щирими шанувальниками й віруючими. Так сталося з багатьма митцями й ученими.( додаток 3а)

          Біблійні сюжети й оповідання стали основою численних творів мистецтва – живопису, музичних шедеврів, скульптури, літератури, а крилаті слова з Біблії набули самостійного життя, біблійне походження багатьох навіть забулося, а їх мудрість живе у віках. ( додаток 3б )

          Біблійні притчі є пізнанням істин людського життя. А гарний учитель не просто повідомляє істину, а вчить її знаходити.

          На уроках української літератури дев’ятикласники за програмою вивчають Біблію. Десять Заповідей Божих, притчі – матеріал, направлений на розвиток моральної, православної особистості, який не може викладатись опосередковано, буденно, ущільнено. Сучасні діти не повинні сприймати Святе Письмо як просто зразок літератури, особливої уваги заслуговує Особистість Господа нашого Іісуса Христа, Спасителя людства.

          Як донести Слово Боже підліткам, показати його істинність та життєву необхідність для кожного?

          Кожен учитель на свій розсуд може поєднувати навчальний міжпредметний матеріал. Продумуючи кожен урок, слід надавати перевагу таким формам роботи, які б сприяли виробленню в учнів потреби самовдосконалюватись, орієнтували б їх на християнські цінності, відповідальне ставлення до життя.

  Пропоную переглянути відеофрагменти уроку української літератури в 9 класі.

        Реалізувати поставлені завдання можливо використовуючи різноманітні форми, методи та прийоми навчання (відповідно до завдань уроку): слово вчителя, бесіди, демонстрація наочності, дидактичні ігри тощо, надаючи перевагу проблемно-пошуковим методам, груповій роботі, різним типам учнівської взаємоперевірки, самоперевірки, самостійній підготовці учнів, а найбільше – завданням творчого характеру. ( додаток 4)

Виховання християнської моралі в учнів на уроках літератури відбувається на набутті школярами знань про моральні якості письменників, літературних персонажів, на оволодінні вміннями узагальнювати окремі життєві факти митців, давати аргументовану оцінку вчинкам героїв художніх творів. (додаток 5, 6)

Одні з українських письменників були справжніми християнами, переконаними в істинності Святого Письма, інші мали помірковані погляди.

Так, наприклад, вивчаючи творчість Шевченка, учитель дає коротку оцінку відношенню Шевченка до релігії.

Пізнавальна робота учнів може бути представлена такими завданнями:

-        Що є Бог у поезії Шевченка?

-        Що становить сутність його молитви і віри?

-        Яку роль у житті Шевченка відіграли Псалтир і Святе Письмо?

-        Як ставився Шевченко до атеїстів?

 - Знайдіть у творах риторичні звертання до Бога та вислови.

Таких прикладів не перелічити. Трагедії «Сава Чалий» та «Переяславська ніч» М. Костомарова присвячені християнському всепрощенню, братолюбству навіть до ворогів, боротьбі за віру, причому вирішальну роль у цьому відводиться козакам. Лише перемігши ворога, можна його помилувати – такий реально-історичний смисл ідеї християнського братолюбства в осмисленні автора («Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав за друзів своїх» (Євангеліє від Іоанна 14:15)).

У п’єсі «Наталка Полтавка» устами героїв І.П. Котляревський промовляє:

Де згода в сімействі, де мир і тишина,

щасливі там люди, блаженна сторона.

Їх Бог благословляєть,

Добра їм посилаєть.

І з ними він живе.

У п’єсі «Хазяїн» І. К. Карпенко-Карий порушує актуальну на сьогодні проблему – жадоби, прагнення матеріального багатства. Жадоба – один із смертних гріхів у православ’ї. Гріх – хвороба душі, що веде до морального краху, її смерті ще за життя. А скільки ж сучасних «пузирів» нищать свої душі?

В Євангелії говориться: «Не збирайте собі скарбів на землі, але збирайте собі скарби на небі, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!» (Мф 6, 19:21)

Порушення Заповіді Божої - «Шануй батька й матір свою, і довголітнім будеш на землі» - бачимо у «Кайдашевій сім’ї» І. Нечуя-Левицького.

Зло веде до моральної деградації головного героя роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Чіпка порушує Заповідь: «Не вбий!». Вихід – іти шляхом самовдосконалення. А відтак – удосконалювати суспільство.

Гординя – найперший із смертних гріхів. Через гординю виникло зло. (Через гординю ангел світла повстав проти Бога. Через неї Каїн заздрить Авелю і вбиває брата, віддаючи душу сатані).

Кожного дня ми вибираємо між добром і злом, кому служити Богу чи дияволу.( «…хто робить добро, той від Бога, а той, хто чинить зло, не бачив Бога» (від Іоанна 1:11). Іісус відповідав: «…усякий, хто чинить гріх, той раб гріха» (від Іоанна 8:34). «Бо кожен, хто підноситься, той понижений буде, а хто понижується, той піднесеться» (Мф 23:12).

Свідченням невміння поєднати матеріальне і духовне є твори М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» та «Лісова пісня» Лесі Українки. Письменник, досліджуючи людську душу, показує єдину могутню силу, яка може перебороти зло-помсту, - це добро. («Бо як ви людям будете прощати гріхи їхні, то простить і вам Отець ваш небесний» (Мф 6:14)).

«Яка ж користь людині, що здобуде увесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мф 16:26)

Усе частіше молоде покоління сприймає світ і життя в ньому як щось середнє між супермаркетом і задоволенням своїх примх. Тобто світ – це не спільний дім, а тимчасовий притулок. І байдуже, що буде з іншими, аби лишень задовольнити себе. Розбазарюючи все, людина руйнує себе.

Якщо ми не докладаємо всіх наших зусиль, щоб творити добрі справи, протистояти злу, за словами Апостола Павла, ми відрікаємося від Божественного призначення людини у світі.

«Усі так живуть, - чуємо дуже часто, – немає потреби бути «білою вороною,» - виправдовуємо себе ми, свій страх. Але Христос закликає: «Не бійтесь, бо я переміг світ!».

Усі свої здібності ми – педагоги, учителі( детоводители) - повинні реалізовувати у творчості, чесноті, любові, щоб через це вподібнитися Богу і здобути спасіння душі.

     Як уже зазначалося, виховання християнської моралі в учнів на уроках української мови і літератури відбувається шляхом реалізації міжпредметних зв’язків. Пропонуємо вашій увазі дидактичний матеріал, за допомогою якого можна здійснювати інтегроване навчання у 5 класі предметів українська мова, література та курсу «Біблійна історія та християнська етика» за програмами, які рекомендовані Міністерством освіти і науки України. ( дивись с.35 «Дидактичний матеріал…»)

Виконуючи слова Господа нашого Ісуса Христа «пустіть дітей приходити до мене і не перешкоджайте їм» (Мк.10, 14), Свята Церква в усі часи свого існування приділяла велику увагу вихованню дітей, бо «таких є Царство Небесне» (Мф. 19, 14).

Як мудра і любляча Мати - Церква пропонує різноманітні способи виховання, використовує широкий набір методів і прийомів впливу на душу, яка розвивається. Богослужіння, церковний спів, священні зображення, духовне читання – все справляє глибокий вихований вплив на дитину. І сама належність до Церкви, церковність є підґрунтям вірного розвитку дитячої душі.

Але і поза церковними стінами існує життя, яке впливає на незміцнілі душі.

Потребують виваженої оцінки і окремі педагогічні методики, які претендують на звання «православних». Взагалі, кожен досвід, кожні напрацювання мають бути оцінені з позиції їх відповідності Церковному вченню, Переданню.

Орієнтирами для нас є Святе Письмо, праці святих педагогів: апостола Павла, святителів Климента Олександрійського, Іоанна Златоуста, Феофана Затворника, священномученика Фадея (Успенського) і багатьох представників передової науки, які вбачали сутність виховання у розкритті християнської особистості, оскільки сама душа, за словами Тертулліана, за своєю природою є християнкою. Підтвердженням цих слів є  уривок з фільму «Лист учительці».

Дуже важливо, що вчитель буде говорити учням і в що сам вірить.

 5546