Головне управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації

Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів

Формування духовно-моральних цінностей засобами курсу

«Біблійна історія і християнська етика»

Навчально-методичний посібник

За редакцією І. Г. Ковровського

Біла Церква

2010

Рекомендовано до друку науково-методичною радою Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів

Протокол № 1 від 28.01.2010

Формування духовно-моральних цінностей засобами курсу «Біблійна історія і християнська етика» : навчально-методичний посібник / за ред. І. Г. Ковровського. – Біла Церква : КОІПОПК, 2010. – с.

У посібнику представлено досвід роботи обласного опорного закладу освіти з проблеми «Формування духовно-моральних цінностей засобами курсу «Біблійна історія і християнська етика», який функціонував протягом 2007-2010 років на базі Кагарлицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 ім. В. П. Дашенка Київської області.

          Видання орієнтоване на вчителів християнської етики, заступників директорів з виховної роботи та педагогів-організаторів.

ЗМІСТ

Формування духовно-моральних цінностей засобами курсу

„Біблійна історія та християнська етика”

Ковровський І.Г.,

Кагарлицька ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 ім. В.П. Дашенка

Багатовіковий педагогічний досвід свідчить, що визначну роль в духовно-моральному вихованні дітей належить онтологічному зв'язку гуманістичних і християнських цінностей, включених до змісту освіти. Саме вони забезпечують формування духовності та моральності, які є найважливішими, базисними характеристиками особистості. Тому для всебічного і гармонійного розвитку учня важливо, щоб освітній процес базувався не тільки на основі наукового осмислення дійсності, але й на скарбах духовного, морального і культурного надбання українського народу і людства в цілому.

Метою освітнього процесу повинно бути не тільки надання основ знань з різних предметів, але і формування всебічно розвиненої, духовно і морально зрілої особистості, готової зустрітися з викликами сучасного життя.

Духовно-моральне виховання особистості є важливою складовою процесу її формування в сучасних умовах. В освітній практиці більшості країн Європи здійснюється залучення школярів до духовних та культурних цінностей традиційних релігій. Це є формою реалізації права учнів та їх батьків на здобуття освіти у відповідності з цінностями своєї національної культури та переконаннями, прийнятими у своїй сім’ї. Про це свідчить, зокрема, досвід багатьох країн Європи (наприклад, Німеччини, Австрії, Польщі та ін.), а також країн пострадянського простору: Литви, Латвії, Естонії, Росії, в освітніх системах яких значне місце посіло ознайомлення учнів загальноосвітніх шкіл із релігійними цінностями, моральними і культурними традиціями релігій.

Оптимальна модель організації роботи з духовно-морального виховання реалізується в загальноосвітніх навчальних закладах Київської області з 1999 року. Розроблена Програма курсу „Біблійна історія та християнська етика” була схвалена науково-методичною радою Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів і рекомендована до використання у загальноосвітніх навчальних закладах Київської області.

Починаючи з 2000 року за ініціативою педагогічного колективу Кагарлицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 ім. В.П. Дашенка було започатковано курс „Біблійна історія та християнська етика”.

У 2005 році удосконалена Програма, співавторами якої були вчителі школи Ковровський І.Г. та Мартиненко Л.А., була схвалена науково-методичною радою Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (протокол №13 від 26 травня 2005 року) і дозволена Міністерством освіти і науки України для використання у навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів Київської області (лист № 14/18.1-1006 від 13.12.2005 р.).

Досвід роботи за програмою факультативного курсу „Біблійна історія та християнська етика” створив передумови для його наукового узагальнення з метою вироблення рекомендацій щодо впровадження у навчально-виховний процес та поширення у загальноосвітніх навчальних закладах Київської області та України.

Викладання курсу духовно-морального спрямування є органічною складовою навчально-виховного процесу в школі, основним завданням якого є духовно-моральне виховання школярів, орієнтація їх на християнські цінності.

На базі Кагарлицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 ім. В.П. Дашенка проводяться районні та міжрайонні семінари викладачів курсу „Біблійна історія та християнська етика” та організаторів виховної роботи шкіл району. Проводиться позакласна робота з християнської етики: діяльність дитячого християнського театру, організація навчально-пізнавальних екскурсій до християнських святинь краю та України, участь у конкурсах, благодійних заходах тощо.

Протягом періоду своєї діяльності (2007-2010 рр.) обласний опорний заклад освіти Кагарлицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 ім. В.П. Дашенка працював над проблемою „Формування духовно-моральних цінностей засобами курсу „Біблійна історія та християнська етика”.

Провідною ідеєю діяльності ООЗО виступали розробка, апробація та поширення матеріалів до курсу „Біблійна історія та християнська етика” у загальноосвітній школі та створення умов для усвідомлення і засвоєння учнями норм християнської моралі з метою їх практичного застосування і формування власної світоглядної позиції.

Робота закладу включала у себе проведення занять зі слухачами ООЗО (лекції, семінари, практичні заняття), проведення відкритих занять та позакласних заходів із християнської етики, проведення вчителями ООЗО навчальних занять на авторських проблемно-тематичних курсах для викладачів біблійної історії та християнської етики при КОІПОПК, організація самостійної роботи слухачів ООЗО та надання їм методичної допомоги. Велася робота зі створення науково-методичного центру з проблеми викладання християнської етики у навчальних закладах, до якого входять навчально-методичний кабінет християнської етики та мультимедійний центр.

Слухачами ООЗО були 36 педагогів – представників 12 регіо­нів Київської області.

Згідно плану роботи ООЗО на базі Кагарлицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 ім. В.П. Дашенка було проведено сім семінарів-практикумів, які мали таку тематичну спрямованість:

1. Використання біблійних розповідей на заняттях з курсу „Біблійна історія та християнська етика”.

2. Реалізація навчально-виховного потенціалу християнської культури на уроках різних предметів.

3. Організація виховних заходів з християнської етики.

4. Презентація НМК з курсу „Біблійна історія та християнська етика” для учнів 1 класу.

5. Художня література на заняттях курсу „Біблійна історія та християнська етика”.

6. Сучасні методи і форми активізації навчального процесу.

7. Комплексний творчий звіт про роботу ООЗО (презентація напрацювань колективу).

Три семінари-практикуми було проведено в інших навчальних закладах Київської області. До плану роботи цих семінарів входили обмін досвідом роботи та презентація власних напрацювань в галузі методики викладання курсу „Біблійна історія та християнська етика”.

Проведені на заключних семінарах-практикумах анкетування слухачів за результатами роботи опорного закладу дозволяли вносити певні корективи у планування роботи на наступний навчальний рік. Слухачі висловлювали побажання щодо тематики майбутніх занять, форми і змісту творчих домашніх завдань, доцільності проведення семінарів у інших школах району, можливості презентації досвіду роботи інших педагогів (інших шкіл, районів, областей) в роботі ООЗО тощо.

Досвід роботи ООЗО експонувався на Всеукраїнській педагогічній виставці „Педагогічна освіта: тисячолітня духовна традиція і сучасність”, організованій Педагогічним музеєм України Академії педагогічних наук України (серпень-грудень 2007 р.) та презентувався на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Педагогіка духовності: православні традиції та сучасна освіта”, що відбулася 25-26 березня 2008 р. у м. Києві (міський будинок вчителя), Перших Покровських міжнародних просвітницьких читаннях „Духовність, культура і наука: від традицій до майбуття” (м. Київ, 16-18 жовтня 2008 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Православна освіта і виховання” (м. Вінниця, 15 травня 2009 р.), Других Покровських міжнародних просвітницьких читаннях „Церква в світі: служіння любові” (м. Київ, 22-24 жовтня 2009 р.), Ювілейній конференції „Юр’ївська кафедра: 15 років відродження”            (м. Біла Церква, 4 вересня 2009 р.).

Одним із вагомих результатів діяльності ООЗО є також налагодження співпраці у галузі духовно-морального виховання із загальноосвітнім навчальним закладом Республіки Білорусь (Здітовська середня школа Березівського району Брестської області), де проходив апробацію НМК „Біблійна історія та християнська етика. 1 клас”.

Головним результатом роботи ООЗО стало видання навчально-методичного комплексу „Біблійна історія та християнська етика. 1 клас”, який складається з посібника для вчителя, робочого зошита учня і хрестоматії для читання у колі сім’ї. Навчально-методичний комплекс схвалено науково-методичною радою Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (протокол №4 від 26 червня 2008 року). Завершена робота над укладанням НМК „Біблійна історія та християнська етика. 2 клас”.

І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ КУРСУ

„БІБЛІЙНА ІСТОРІЯ ТА ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА”

В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

1.1. „Сказав безумець в своєму серці: немає Бога…” (Пс.13:1) або проблеми становлення системи духовно-морального виховання в школі

Багата своїми видатними людьми, своєю історією кагарлицька земля. Незмінний для кагарличан потяг до світла і знань. Освіта Кагарличчини має багато славних сторінок. Одна з них – історія Кагарлицької загальноосвітньої школи І-Ш ступенів №2 ім. В.П. Дашенка.

Школа функціонує з 1971 року.

Постановою Кабінету міністрів України №794 від 10.05.1999 р. школі було присвоєно ім’я Народного артиста України В.П. Дашенка.

Наш навчальний заклад – єдиний в районі, що має своє ім’я, гімн, герб, прапор, музей.

Великого значення школа надає патріотичному вихованню, вихованню на кращих традиціях рідного краю, школи. Важливим є українознавчий аспект у діяльності навчального закладу. З 1998 року в школі функціонує музей українського побуту, де зібрано унікальну колекцію вишитих рушників, сорочок, предметів побуту. У 2004 році він пройшов відомчу реєстрацію (свідоцтво №176).

Значна увага приділяється розвитку творчих здібностей і обдарувань учнів. Вони – учасники і переможці районного та обласного етапів Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідних робіт учнів-членів МАН України.

Школа має своє літературне надбання. Вже вийшло чотири щорічні випуски альманаху дитячої поетичної творчості „Джерельце”.

У 2007 році школі надано статус обласного опорного закладу освіти з проблеми „Форму­вання духовно-моральних цінностей засобами курсу „Біблійна історія та християнська етика”.

Найактуальнішою проблемою, над якою школа працює вже багато років, є „Духовно-моральне виховання школярів, орієнтація їх на християнські цінності. Викладання курсу „Біблійна історія та християнська етика” в школі”.

За останні роки, особливо радянські, зі світоглядних дисциплін виключені всі, що стосуються релігієзнавства. Але потрібно відзначити, що, як сучасна світова, так і наша вітчизняна педагогіка створена віруючими у Бога людьми, до яких потрібно віднести такі видатні постаті, як Я.А. Коменський, Ж.Ж.Русо, Г.Песталоцці, К.Д.Ушинський, Л.М. Толстой та інші.

Створюючи систему виховної роботи школи, ми намагаємося насамперед основуватись на таких світоглядних засадах:

1.     Дитина – творіння Боже, а не удосконалена еволюцією звірина. Цим визнанням ми реанімуємо одну з основ класичної педагогіки Я.А. Коменського, який з цього приводу писав: „Діти – дорогоцінний дар Божий і ні з чим не зрівняний скарб, і до них потрібно ставитися з величезним піклуванням”.

2.     Людина може зрозуміти Волю Божу відносно неї тільки тоді, коли вона володіє сильним відродженим духом. Святе Письмо з цього приводу пише: „Він (Христос) спас нас не по ділах праведності, які б ми здійснили, а по своїй милості, банею відродження і обновлення Святим духом”. Таким чином, відродження – це процес, в результаті якого Бог сіяв в нас зерна нових принципів духовного життя.

Звичайно, дуже важко створити таку систему виховної роботи, яка б повністю відповіла меті і завданням духовного відродження, так як від нас вимагається багато суєтних і не так важливих, а іноді й шкідливих формальних заходів, шкільна програма перевантажена, у виховній роботі спостерігаються безсистемність і крайнощі, педагоги не завжди і не відзразу зрозуміли важливість саме такого підходу. Тому ми почали із просвіти вчителів. Педрада „Християнська культура та традиції виховання у контексті сучасної методики”, психолого-педагогічні читання „Реалізація навчально-виховного потенціалу християнської культури на уроках різних предметів”, „Релігія та її роль у сучасному житті: ставлення учнів та вчителів до релігії” – ось деякі теми, з якими вже ознайомлені педагоги школи. Ми почали працювати над річним планом роботи школи та планом виховної роботи, червоною ниткою через які проходила б тема духовно-морального виховання.

Так, велика увага звертається на православний календар. Діти залучаються до вивчення та проведення православних свят. Форми роботи найрізноманітніші – від звичайних бесід до диспутів, театралізованих дійств, годин спілкування з батьками, тощо. Для виховання у дітей почуття милосердя проведено цикл вистав „Погорільці”, заходи до свята Миколая. На батьківські збори виносяться виступи вчителів та міні-вистави на тему „Шануй батька свого та матір свою”, „Обов’язки дітей перед батьками: любов, пошана, послух. Повага до старших”.

Великого значення зараз набуває відвідування Святих місць. Діти постійно відвідують Софійський собор, Києво-Печерську Лавру, беруть участь у поїздках у Почаєва. Школа постійно співпрацює із настоятелем Кагарлицького Свято-Троїцького храму.

Учні беруть участь у конкурсах, які проводить Церква. Це – поробки з дерева і металу, малюнки на релігійну та морально-етичну тематику, виготовлення пасхальних крашанок, писанок, художня вишивка.

Особливу увагу ми приділяємо діяльності шкільного хору та вокального ансамблю. Учні виконують пісні з глибоким духовно-моральним змістом, спрямовані на виховання доброти, милосердя, любові до Батьківщини.

Поки що у нашій вітчизняній педагогіці ще ведеться дискусія про те, чи треба поновити введення до освітнього змісту школи духовних знань, а між тим майже у всіх європейських країнах вони ніколи з нього не виводилися. Досвід красномовно стверджує, що саме в тих державах, у яких вивчаються основи християнської моралі та етики, рівень освіти і вихованості дітей значно вищий за той, який досягається за секулярних умов.

Ми ще не маємо можливості ввести курс християнської етики у кожному класі, але коли школа стала релігійно-орієнтованою, вона почала вирізнятися своїм характером та духовною атмосферою.

Отже, зараз ми стоїмо на шляху вирішення таких проблем:

1.     Створити високо духовне педагогічне середовище, в якому працюватимуть вчителі і вихователі, що будуть показувати дитині приклад достойного життя.

2.     Організувати роботу так, щоб дитина змогла реалізувати свій відроджений дух, а також динамічно його розвивати.

3.     Мати персоніфіковані навчальні виховні програми, які забезпечують поєднання академічного змісту навчання з розвитком спочатку природних ключових типів компетентності дитини, а відтак – конкретного її таланту.

Внаслідок виконання цих умов, школа і її вчителі стають спроможними ефективно виховувати духовне молоде покоління.

Антуан де Сент-Екзюпері цей висновок зробив у ще більш категоричній формі: „Тільки Божий Дух, торкаючись глини, творить з неї Людину”. Тож станемо гідні цієї великої місії – нести дітям Боже слово, вчити їх не порушувати Його заповіді, розвивати не лише розум, але й душі.

1.2. Система роботи навчального закладу з духовно-морального виховання

Духовно-моральне виховання має на основі християнської культури дві основні форми, кожна з яких є по-своєму важливою і необхідною, відіграючи специфічну роль у формуванні цілісного світогляду молодого покоління.

Перша з них – це виховання у церкві, де під час церковної проповіді, участі у спільній молитві, відвідування недільних шкіл тощо діти та підлітки здобувають знання про Бога, набувають досвіду християнського життя. Така форма є виключною прерогативою церкви, яка змістовно наповнює її відповідно з власним віровченням та традиціями.

Друга форма, яка тільки набуває актуальності, – це релігійна освіта і виховання в системі світської освіти у державній школі.

Ініціатором введення такого предмету морально-етичного змісту виступив особисто Президент України Віктор Ющенко. На виконання його доручення від 8 липня 2005 року №1-1/657 щодо поліпшення морального виховання Міністерством освіти і науки України була створена спеціальна комісія для розроблення змісту нових навчальних курсів. До її складу увійшли вчені, педагоги та представники різних конфесій.

Результатом роботи комісії стало вироблення концептуальних засад вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах предметів духовно-морального спрямування, які визначають їх мету, завдання, принципи побудови та кадрове забезпечення. Разом з цим зазначається, що досвід багатьох країн Європи у цьому напрямку базується, насамперед, на партнерських стосунках між різними конфесіями, державою і церквою, на основі діалогу з батьками і учнями.

Питання запровадження у систему середньої освіти предмета, який би знайомив учнів із традиційними моральними цінностями християнства, формував би уявлення про чесноти і гріхи, у сучасності викликає не лише схвальні відгуки, але й дискусії і відверту критику. Однак вислов­лювання щодо несумісності школи і релігії є, на нашу думку, безпідставними, оскільки релігійна освіта і виховання у світській освітній системі ґрунтується виключно на законодавстві України, схвалених Україною міжнародних правових актах та освітніх традиціях цивілізованих країн.

Школа має дбати не лише про освітній компонент, а і про виховання дітей, щоб вони стали повноцінними громадянами України. Виховати дитину – це не просто дати знання, а виховати морально, сформувати дитячий світогляд, розвинути культуру, сприяти засвоєнню високої моралі та етики поведінки. І відрадно, що сьогодні керівництва держави, області і районів надають значну увагу християнській етиці, яку за згодою батьків діти мають змогу вивчати у школах. Саме християнська етика, як історично і традиційно складена мораль нашого народу, і може стати загальною основою системи виховання у сучасній школі. Це не повинно означати, що всі стануть святими, але, принаймні, знатимуть, що є добро, а що є зло. І свідомо у цьому протистоянні вибиратимуть бік добра.

Розроблений і запроваджений факультативний курс „Біблійна історія та християнська етика” пропонує систему ціннісних орієнтацій для підлітків, розуміння людини як образу його Світотворця і Фундатора. Опанування цього курсу дасть можливість учням, на основі поглибленого ознайомлення з основами біблійної історії, сформувати моральні переконання, на яких можна будувати нормальні міжособистісні відносини, відносини усередині держави та зі світом в цілому. Також, вивчення предмета „Біблійна історія та християнська етика” дасть можливість оптимізувати гуманістичний потенціал базових знань, далі розвивати гуманістичний аспект змісту освіти, який має виявитися у переході від предметоцентризму до змістових областей; посилення значення варіативної частини змісту освіти та багато іншого.

Методологічна основа і принципи організації процесу викладання курсу „Біблійна історія та християнська етика”

Методологічною основою викладання курсу „Біблійна історія та християнська етика” є Святе Письмо Старого та Нового Заповітів, Святе Передання та твори святих отців Церкви. У них сконцентрований освітньо-виховний потенціал, який формує духовно розвинену людину, готову до активного творчого життя, самореалізації та свідомого виконання обов’язків.

Основними принципами організації процесу викладання курсу є:

1. принцип добровільності, який передбачає:

а) обов’язкову добровільність при виборі учнями даного курсу;

б) можливість вибору курсу, який найбільше відповідає світоглядним переконанням учнів та їх батьків;

в) варіативність авторських програм з урахуванням регіональних та релігійних особливостей.

Не може бути ніякої обов’язковості у виборі курсу учнями чи батьками. Вони повинні мати вибір. А нашим завданням є те, що ми повинні прикласти максимум зусиль, щоб їхній вибір зупинився саме на християнській етиці.

Важливим є також те, що програми повинні мати і регіональні особливості. Адже діти повинні бути ознайомлені також і зі святинями рідного краю, залучені до особливих християнських традицій свого регіону.

2. принцип безперервності, який передбачає охоплення даним курсом учнів усіх вікових категорій (від 1 до 12 класу).

Вважаємо за доцільне запровадження повного курсу у школі, оскільки процес виховання, який є основною складовою занять з християнської етики, не може дозуватися викладанням, наприклад, лише у 5 чи 6 класах.

3. поступально-концентричний принцип, який полягає у послідовному ознайомленні учнів з навчальним матеріалом та його повторенням у наступних класах у значніших обсягах з більш широким спектром розуміння і практичного застосування.

Кожна дитина, в міру свого фізичного та духовного зростання, повинна сприймати істини Святого Письма на тому рівні, який відповідає її розвитку. І з кожним роком повинно поглиблюватися розуміння дитиною цих істин та урізноманітнюватися спектр їх практичного використання.

4. принцип особистісної орієнтації передбачає

а) врахування психологічних особливостей кожного учня;

б) доступність матеріалу, його адаптованість до вікових особливостей учнів;

в) орієнтація учня на особисте застосування моральних принципів християнства.

Цього всього нас учить наш Учитель Ісус Христос, коли вибирає собі учнів, повчає їх через притчі та безпосередніми настановами; коли говорить доступною мовою: рибалкам про риболовлю, селянам про сіяча, будівничим про будівництво; коли закінчує практично кожне своє повчання наказом творити праведність.

5. принцип інтегративності виражається у:

а) поєднанні предмета духовно-етичного спрямування з широким колом загальнолюдських знань, незалежно від сфери релігійної віри;

б) сприйнятті даного предмета як невід’ємної частини системи виховання в освітньому закладі;

в) єдності теоретичних знань і їх практичної реалізації.

Нам усім слід зрозуміти, що немає духовності без Духа Святого. І варто повернутися до первинного тлумачення духовності, яке протягом часу було вихолощене і спотворене. Немає духовності, як такої, у відриві від віри. Немає моралі без Христа. І будь-які потуги створити щось подібне призводили до виникнення ще однієї своєрідної „релігії” або до загрози безпорадності перед секуляризовано-меркантильним способом існування.

6. принцип історичності включає в себе:

а) доказовість дійсності фактів, викладених у Святому Письмі, у науковому та історичному плані, що передбачає неодмінну опору на Святе Письмо при викладанні курсу;

б) формування в учнів почуття патріотизму, шанування історії та культури народу.

Історія, у широкому розумінні, є наукою про минуле. Святе Письмо нам теж повідомляє про події, які вже відбулися, але знання яких нам необхідне для праведного життя. Протягом багатьох років церковні і світські науковці працювали над тим, щоб довести чи спростувати історичність подій, описаних у Біблії. І зараз наукова достовірність біблійних подій майже ні в кого не викликає сумніву.

7. принцип культурологічності передбачає:

а) сприйняття культури народу як невід’ємної частини світової культури;

б) розуміння учнями християнської віри як культуроформуючого чинника в історії українського народу;

в) розуміння особливостей духовної культури і традицій українського народу та толерантне ставлення до ідей та духовних цінностей інших народів і вірувань.

Важливою є та теза, що саме християнство (православ’я), а не, припустимо, язичництво, чи будь-яка інша релігія, лежало в основі формування власне українського народу, послужило джерелом і стимулюючим фактором його культури, писемності, традицій. Православна віра протягом усієї історії нашого народу була одним із найважливіших чинників його буття. Водночас, християнство стало ніби з’єднувальною ланкою, яка поєднує культуру українського народу зі світовою культурою.

Усі ці принципи взаємопов’язані між собою і є основою системи побудови навчального курсу „Біблійна історія та християнська етика” й методів викладання.

Змістовний бік програми курсу „Біблійна історія та християнська етика”

Завданням курсу є розкриття учням:

1) значення створення людини і світу, гріхопадіння людини, спасіння;

2) сутності жертовної любові Ісуса Христа;

3) змісту та значення таїнств, їх рятівної дії для очищення душі кожного християнина;

4) суті та завдань християнської етики; формування особистості і шляхи її удосконалення;

5) призначення людини;

6) основ християнської віри та шлях до духовної досконалості особистості;

7) основ формування християнської сім’ї, здорового потомства, святості і непорушності християнського шлюбу; формування здорового суспільства та менталітету нації;

8) історії прийняття та поширення християнства;

9) значення християнських традицій і свят як базових елементів української історії та культури;

10) особливостей християнських культурних традицій храмової архітектури, музики, піснеспівів, іконопису, дзвонового мистецтва.

Особливий наголос робиться на естетичному факторі. Краса навколишнього світу, космосу є відблиском небесної краси. Через зовнішні видимі форми, рослинний і тваринний світ, красу людського генія дитина повинна навчитися спостерігати вічну красу Небесного Царства як первообразу естетичних форм.

Програма для початкової школи (1-4 класи) складається з таких основних блоків:

1. Світ, наповнений любов’ю.

2. Моя родина (рід, народ).

3. Добротолюбіє.

4. Етика взаємин.

5. Пізнаю і виховую себе (4 клас).

Завдання курсу – ознайомлення дітей з основними християнськими моральними цінностями; виховання почуття поваги до традицій роду, українського народу, любові до батьків і Батьківщини; формування особистості на засадах загальнолюдських цінностей (чесність, муд­рість, щедрість, лагідність, покірність, справедливість, доброзичливість) та на основі українських християнських історичних традицій; сприяння глибокому пізнанню світу дітьми, самопізнанню, розкриттю та реалізації потреби дітей творити добро; формування почуття національної гідності.

Програма курсу для 5-9 класів складається з трьох тематичних блоків. Метою першого блоку „Бог і людина” є введення школяра у світ Біблії, в якому на основі вивчення та осмислення вчинків людей, описаних у Старому та Новому Заповітах, особлива увага приділяється формуванню основних морально-етичних цінностей особи. Метою другого тематичного блоку „Віра і людина” є ознайомлення учнів з видатними постатями в історії українського народу, чия діяльність справила визначний вплив на формування, становлення і розвиток української державності; духовними святинями, що відіграли вирішальну роль у розвитку культури та духовності українського народу; Заповідями Божими як основою морального життя людства та християнським вченням про людину. Третій тематичний блок „Християнська культура і людина” знайомить учня з тією традиційно-культурною нішею, яку займає у житті українського народу храм, пости і свята, таїнства і обряди, християнські традиції, християнські корені культурних надбань українського народу, норми поведінки в суспільстві у світлі християнської моралі.

Програма курсу для 10-11 класів складається з трьох тематичних блоків. Метою першого блоку „Християнська мораль. Формування особистості” є ознайомлення учнів з основними морально-етичними положеннями християнства, сприйняття і усвідомлення яких спонукатиме їх до роботи над своєю особистістю. Метою другого тематичного блоку „Християнська віра” є ознайомлення учнів з основами апостольського віровчення, якого дотримується християнська Церква протягом усього часу свого існування, та Заповідями блаженств як шляхом до духовної досконалості християнина. Третій тематичний блок у курсі 10 класу має назву „Християнська традиція. Християнська сім’я” і знайомить учнів з проблемами сім’ї та шлюбу в контексті християнського віровчення та народних традицій. В 11 класі третій тематичний блок має назву „Християнство і сучасність”. Його завдання – подати учням якомога повнішу інформацію про релігійну карту світу.

Програма курсу побудована за принципом „від простого – до складнішого”. Певною мірою спіралевидне розгортання програмного матеріалу передбачає ознайомлення з біблійними історіями на початковому етапі навчання і більш поширене й підняте до вищого рівня розуміння повторення цього матеріалу у середніх класах. Вивчення біблійної історії увінчується розглядом історії Церкви Христової, як закономірного наслідку земного життя Ісуса Христа. А присутній наприкінці кожного класу екскурсійно-країнознавчий блок, за умов його адекватного використання учителем, повинен практично долучити дитину до культурно-естетичного та морально-етичного надбання нашого народу, християнська традиція якого налічує понад тисячу років.

1.3. Позакласна робота з християнської етики

Святитель Тихона Задонський говорив: „Вчителям учнів навчати не тільки грамоті, але й чесного життя, страху Божому, тому що грамота без страху Божого не що інше, як меч у руках божевільного”.

Сьогодні, напевне, більшість батьків і педагогічних працівників усвідомлюють необхідність християнського виховання дітей. Але з різних причин, на великий наш сором, християнське виховання у школі на належному рівні відсутнє. Втрачено багато часу. Велика кількість дітей, здобувши державну освіту, так і не пізнали світла Христової моралі. Хоча саме слово „освіта” походить від слова „світло”.

Ми вступили в епоху, коли світ підмінює всі ідеали християнства, наповнюючи їх своїм змістом. У цей світ входять наші діти, у світ, який дуже хоче, залишаючись приємним, „перекроїти” людину на свій лад. І є дуже велика небезпека, що, увійшовши у цей світ, який навішує на себе рекламні щити зі словами „мир і безпека”, наші діти можуть піти по одному з неправильних шляхів або не зможуть встояти і приймуть підмінені цінності цього світу, зовнішньо залишаючись християнами, маючи вигляд благочестя, або навпаки, відмежують себе від світу й відійдуть у підпілля і займуть абсолютну ворожу позицію до всього, що їх оточує.

Тут і виникає наша головна і болісна проблема – що зробити, щоб наші діти, ідучи в цей світ, залишилися справжніми християнами? Навчати дітей про Христа – істинне світло. Тож одним з найважливіших завдань християнської педагогіки є надати дітям належний предмет для власних пошуків та досліджень – це Святе Письмо та віровчення Церкви.

Саме з цієї причини 7 років тому педагогічний колектив Кагарлицької загальноосвітньої школи І-Ш ступенів №2 ім. В.П. Дашенка запропонував увести християнську етику, як навчальний предмет. Звичайно, такий крок супроводжувався певними проблемами. Тому ми знайшли вихід в тому, щоб за рахунок гурткової роботи та факультативних занять викладати курс „Біблійна історія та християнська етика”, який вимагає від педагогів та й усього педагогічного колективу неординарного мислення та великої методичної майстерності. Так склалася система позакласної виховної роботи школи з проблеми „Духовно-моральне виховання, орієнтація на християнські цінності”. До неї входять: гурткові та факультативні заняття, масові позакласні заходи, екскурсії, участь у конкурсах, проведення благодійних акцій, паломницькі поїздки.

Хочеться поділитися досвідом проведення масових позакласних заходів. Група учнів-гуртківців на кожне велике християнське свято готує театральне дійство, у якому обряди та звичаї нашого народу переплітаються з біблійними переказами та притчами.

Такі дійства вони виносять на ранки, вечори, виховні години, загальношкільні батьківські збори. Учні школи на них не просто глядачі, а й активні учасники. Цим ми досягаємо того, що діти більше спілкуються між собою, пізнаючи один одного ближче, самі готують костюми та реквізит, даючи волю своїй фантазії та винахідливості. Старші учні здебільшого готують вистави для наймолодших, ну а ті, в свою чергу, показують своїм батькам на що вони здатні. Учні навіть приводять своїх друзів, щоб вони або грали разом з ними, або допомагали, або просто оцінили їх зусилля.

Такі заходи несуть в собі великий виховний потенціал, а також розвивають творчість учнів, прилучають їх до національних традицій.

Хочеться наголосити на доцільності і доречності даних заходів. Сценка „Погорільці” була розучена і показана саме після того, як у сусідньому селі згоріла хата і велика родина залишилася без даху над головою, а про благодійність і щедрість говорилося у виставі „Хустинка”, яку діти побачили саме перед святом Миколая. Адже справа благодійності – це допомога самому Христу, згідно Його слів.

Досить часто ми проводимо конкурси дитячих малюнків, поробок, вишиванок на біблійну тема­тику. Діти з великим задоволенням беруть участь. Учасники отримують заохочувальні призи. якщо дити­на прийде додому з маленькою іконкою чи невеличкою книжечкою, то вона назавжди запам’ятає ці приємні хвилини дитинства. Переможці нагороджуються поїздкою по святих місцях.

Паломницькі поїздки. Дехто говорить про те, що це дуже дорого і нереально. Але батьки учнів нашої школи вже переконалися, наскільки благотворно діє на дітей відвідування православних святинь: ефективніше побачити, доторкнутися душею, відчути дух святого місця, ніж лише почути з вуст учителя чи побачити на малюнку. Діти усвідомлюють, що не можна обмежуватися знаннями, які вони отримують на заняттях, треба жити тим, про що дізнаєшся. І це один з найкращих способів виховання молоді.

Лише за останній навчальний рік ми відвідали Києво-Печерську Лавру, Веденський монастир, Звіринецькі печери, Святогорську та Почаївську Лаври.

Але ті діти, які не мають змоги побувати за межами міста, не сумують, тому що вони можуть відправитись у подібну подорож, переглянувши відеокасету.

Такий вид позакласної роботи має велике значення не лише в плані інтелектуального розвитку, а й духовного виховання дітей.

До речі, говорячи про особистий контакт дитини з християнськими цінностями та їх носіями, дуже важливими є зустрічі зі священиком, адже він має особливу благодать – дар Духа Святого. Треба зріднити дух дитини з Церквою, бо спасіння тільки в ній. Тому й виховання без Церкви та спасіння без неї неможливе. Тому ми запрошуємо священиків на уроки, виховні години, позакласні заходи.

Уже традицією стало, коли священик благословляє дітей на початок навчання та випускників школи у життєву дорогу.

Окреме питання – це оформлення кабінету християнської етики в школі. Починаючи цю справу ми відчули, що кабінет цей повинен бути особливим і тому намагаємося обладнати його всім необхідним для проведення таких уроків та заходів. Створена бібліотека спеціальної духовної літератури, куточки, тематичні папки, зібрано відео- та аудіо- касети. Ми сподіваємося, що проведення уроків християнської етики в поєднанні з активними формами позакласної роботи дадуть бажаний результат у справі духовного виховання школярів.

Дитина, яка звикла до гарної літератури, драми, поезії, класичної музики, яка відчула їх вплив на душу і одержала щиру насолоду, не стане бездушним прихильником сучасного телебачення і дешевих романів, що спустошують душу і ведуть її від християнського шляху. Дитина, що навчилася бачити красу класичного живопису й скульптури, не спокуситься легко перекрученим сучасним мистецтвом.

Дитина, що знає дещо про світову літературу і особливо про християнську, про те, як люди жили і мислили, у які пастки вони потрапляли ухиляючись від Бога і Його заповідей, і яке славне й гідне життя вони вели, коли були Йому вірні, зможе правильно судити про життя і філософію нашого часу і не буде сліпо йти за „лжевчителями” цього віку.

Саме тому в нашій битві проти духу світу цього ми можемо і повинні використовувати краще, що може запропонувати нам світ, щоб піти далі цього кращого. Усе краще у світі, якщо нам вистачає мудрості бачити це, указує на Бога й Православ’я.

Тож засівати у юні серця зерна розумного й доброго – обов’язок педагога-наставника. Хочеться, щоб наші діти стали чесними громадянами, християнами, патріотами. Щоб сповідали національні і духовні цінності, шанували батька й матір, щоб їм добре було у житті, щоб довго й чесно прожили вони на землі.

Хай допоможе їм Бог! Навчімо їх любити Бога. Це є необхідним і для нас, і для них, і для нашої Батьківщини.

1.4. Використання біблійних розповідей на заняттях з курсу „Біблійна історія та християнська етика”

Особливою рисою Святого Письма є його прагматизм і повчальність. Воно не лише дає знання про минуле, але й висвітлює теперішнє та наставляє на майбутнє. Тому серед біблійних розповідей є такі, які не слід відносити виключно до історичних, їх варто зарахувати до сфери навчання етики, моралі і віри. Це, насамперед, тому, що Священна історія є не лише розповіддю про життя людей на землі, а, поряд з цим, і викладення богооткровенних істин у тій послідовності, в якій Бог їх відкривав людству.

До числа відомостей, які за своїм змістом відносяться до області навчання християнської етики, крім священно-історичних розповідей, належать притчі, пророцтва, прообрази, чудеса, заповіді Декалога і Блаженства. Окремо слід виділити повчання Ісуса Христа і Його апостолів.

Притча завжди була широковживаним прийомом для пояснення абстрактних понять засобом найближчої наочності, взятої з повсякденного життя, з обставин і подій, які можуть бути відомими усім чи навіть особливо пам’ятними. Той, хто говорить притчами, повинен брати приклади, які були б доступні слухачам за своєю складністю і наочністю, так що останнім надавались би можливість самостійно робити висновки і застосовувати конкретний випадок для корекції поведінки протягом усього свого життя. Для цієї мети притчі використовувалися ще старозаповітними пророками, але найбільшого розвитку цей спосіб настанови слухачів досягає в Євангелії, і вченні Ісуса Христа. Його притчі відрізняються від старозаповітних, під якими розуміються переважно короткі висловлювання, схожі за своєю формою і змістом на прислів’я чи афоризми сучасної світської літератури. Зі старозаповітними притчами у практиці шкільного навчання зустрічатися майже не приходиться. Хіба що у курсі зарубіжної літератури можливе знайомство з притчами Соломона. Курс християнської етики може познайомити учнів із старозаповітною притчею пророка Нафана про багатого чоловіка і вівцю бідняка, яку той розповів царю Давиду, щоб відвернути його від гріховного вчинку. Притчі новозавітні у курсі „Біблійна історія та християнська етика” розглядаються майже в повному обсязі у 8 класі і складають досить значну частину навчального матеріалу. До них входять:

1. Притча про сіяча. (Істина. Наше сприйняття істини.)

2. Притчі про зерно гірчичне і про закваску. (Важливість добрих справ для духовного росту.)

3. Притча про дім на піску і на скелі. (Основа морального життя.)

4. Притча про пшеницю і кукіль. (Неминучість покарання за зло.)

5. Притча про милосердного самарянина. (Милосердя і співчуття.)

6. Притча про нерозумного багача. (Скупість і щедрість.)

7. Притча про багача і Лазаря. (Винагорода за терпіння.)

8. Притча про митаря і фарисея. (Гордість і смирення.)

9. Притча про блудного сина. (Свобода вибору.)

10. Притча про 10 дів. (Мета нашого життя.)

11. Притча про таланти. (Відповідальність. Праця над собою.)

12. Притча про немилосердного боржника. (Наше ставлення до людей. Уміння любити і прощати.)

13. Притча про жорстоких виноградарів. (Добро і зло в житті людини. Спокуси та їх наслідки.)

14. Притча про двох синів. (Послух і непослух.)

15. Притча про робітників у винограднику. (Роль праці у житті людини. Винагорода за працю. Заздрість.)

16. Притча про свічку на підсвічнику. (Молодь і школярі – надія держави.)

Притча, як пристосування вчення до певного кола слухачів, як приклад, що береться з живої дійсності, може бути повністю зрозумілою і доступною для одного кола слухачів і не завжди чи повністю зрозумілою для іншого. Так, наприклад, притча про сіяча буде зрозумілою у всіх деталях для дітей, які проживають у сільській місцевості і можуть спостерігати за сільськогосподарськими роботами, хоча і не у такому вигляді, як це описується у притчі. Але ця ж притча буде незрозумілою для міських дітей, особливо якщо вони звикли бачити хліб лише у вигляді свіжовипеченої булки у крамниці. З іншого боку, притча про митаря і фарисея була повністю зрозуміла для євреїв часів Ісуса Христа, однак незрозуміла для сучасних дітей, які не лише не знайомі з термінами „митар” і „фарисей”, а й не розуміють причин їхньої поведінки у храмі. Подібне можна сказати про більшість притч Святого Письма. Тому кожна притча, яку використовує Спаситель, потребує, насамперед, пояснення власне розповіді, введення дітей у розуміння життя древніх людей і застосування притчі до сучасних обставин життя, а іноді й пояснення історичної основи притчі, як то у притчах про таланти, про царя і немилосердного боржника тощо. Адже умови життя того часу зовсім не схожі на сучасні, тому для розуміння розповіді притчі необхідно повідомити учням і про економічний устрій древніх євреїв, і про взаємовідносини між правителями й підлеглими, і про повинності євреїв щодо Єрусалимського храму тощо. Ці відомості можуть бути подані учням у доступній формі і в короткому вигляді. Таким чином, на уроці християнської етики у сучасній школі доводиться пояснювати іноді те, що саме колись слугувало поясненням. Це тлумачення є необхідним, оскільки без нього притчі Спасителя стають незрозумілими для учнів і не приносять ніякої користі.

Щоб при поясненні притчі уникнути зайвих деталей, необхідно завжди мати на увазі мету її використання на уроці. Кожна притча є представленням високої істини у наочних образах. Так, наприклад, у притчі про блудного сина коротко висловлена істина – Бог з любов’ю приймає грішника, який кається – виступає у вигляді досить розгорнутої розповіді. Для розумово зрілого слухача було б достатнім повідомлення наведеної короткої формули. Проте для дітей, які не звикли до абстрактного мислення, притча буде значно дієвішою як приклад, що торкається не лише думок, а й почуттів.

Спочатку діти розглядають притчу не як просте порівняння, а як власне істину і не йдуть далі за буквальне розуміння притчі, тобто не роблять з неї жодних висновків для себе. Так, наприклад, у притчі про багача і Лазаря вони запам’ятовують про веселе життя багатого і жебракування Лазаря, однак не роблять висновку, що кожна людина може бути схожою чи на першого, чи на останнього. Таке ставлення учнів до притч може бути наслідком їхнього недостатнього розвитку. І якщо на цей аспект навчання не звернути належної уваги, то притчі залишаться у їхній пам’яті лише як цікаві розповіді, які, крім інформативності, не будуть мати для учня іншого значення.

Мета використання і вивчення притч полягає у бажанні більш наочно пояснити слухачам божественну істину і дужче вплинути на їх почуття, щоб надати більшої сили спонукальним мотивам у спрямуванні волі до служіння істині. Тому крім пояснення буквального значення притчі від учителя вимагається пояснити і її внутрішній смисл. Адже він не завжди зрозумілий для слухачів, і навіть обрані учні Христа зверталися до Нього з проханням пояснити їм ту чи іншу притчу, наприклад притчу про сіяча. Для апостолів, які безпосередньо були пов’язані з працею на землі, без сумніву, був зрозумілим зміст притчі, проте вони хотіли почути також і пояснення її внутрішнього значення. Тим паче такі пояснення необхідні для дітей, оскільки вони не можуть довго зосереджуватися думкою на одному предметі, не проникають вглиб, а ковзають лише по поверхні предмета.

При поясненні значення притчі важливим є питання: коли слід пояснювати її внутрішній смисл, тобто робити моральний висновок, базуючись на знанні матеріалу притчі, чи підтверджувати етичний принцип матеріалом притчі. У цьому зв’язку слід керуватися прикладом Ісуса Христа, оскільки педагог повинен вчити не лише того, чого вчив Спаситель, але й так, як Він учив. Христос, повчаючи притчами зазвичай говорив притчу прямо, а висновок залишав робити самим слухачам, тобто вів людину до пізнання істини аналітичним шляхом, шляхом переходу від конкретного до загального. При такому методі слухач не знає наперед, до яких висновків приведе його вчитель, а тому ставиться до кожного його слова з увагою. Подібного не слід чекати за умови, коли слухач наперед знає загальний висновок і протягом прослуховування може розмірковувати не стільки про доведення відомого висновку, скільки про його заперечення. Тоді учень розглядає розповідь не як подію, яка дійсно трапилася в минулому, а як вигадку, байку.

Будь-який читач чи слухач лише тоді з цікавістю слідкує за перебігом подій, коли вірить у правдивість цієї розповіді. Хоча всі освічені люди знають, що всі повісті, розповіді, романи та інші літературні твори є витвором фантазії автора, але при їх читанні вони дійсно переживають ті події, які описані у них, як такі, що дійсно проходять у них перед очима і за їх безпосередньої участі. Захоплюючись розповіддю, читач співчуває одним і засуджує інших, мимовільно ставлячи себе на місце героїв, думаючи: „от, щоб я був там, я б зробив отак; я не хочу бути таким, а іншим”. До такого висновку і веде кожна притча. Вона повинна подіяти на душу доброї людини так, щоб та твердо сказала: „Я хочу вважати усіх своїми ближніми, як милосердний самарянин; хочу молитися зі щирим серцем, як митар; хочу слухати слово Боже і виконувати його, як добра земля пророщує насіння і дає урожай сторицею” тощо. Досягнути такої мети притча може лише у тому випадку, якщо вона буде прослухана уважно і неупереджено. Таким чином, притча розповідається для того, щоб зробити з неї відповідний висновок, а не для того, щоб довести висловлене наперед твердження. Особливо характерним є початок притчі про сіяча. Без усіляких передмов Спаситель сказав тим, хто його слухав: „Послухайте, ось вийшов сіяч сіяти.”

Як навколо Ісуса Христа збиралися натовпи людей, які прагнули послухати Його вчення, так і вчитель у класі оточений дітьми, яким подобається слухати його розповіді. Тому при поясненні притч необхідно викладати її зміст, а висновки залишити на кінець і докласти зусиль, щоб учні, по можливості, самі дійшли потрібного висновку, внутрішнього смислу, який міститься у тій чи іншій притчі.

Зазвичай внутрішній смисл притчі стосується не всього її змісту, а лише певної частини. Так, наприклад, у притчі про милосердного царя і немилосердного боржника внутрішній смисл полягає не в тому, що цар мав боржника, якому пробачив величезний борг, а в тому, що той самий царський боржник, будучи помилуваним, не проявив милосердя до свого боржника. У притчі про блудного сина основним є не те, що батько мав двох синів, що меншому виділив його частку майна, яку той розтратив унаслідок свого блудного життя, а те, що батько лагідно прийняв його після повернення із далеких країв. У кожній притчі є головна думка, на яку варто звернути увагу, оскільки саме в ній і відкривається та істина, заради якої притча розповідається. Діти досить легко запам’ятовують розповідь, проте вони більше уваги надають речам несуттєвим і випускають із поля зору головне, суттєве. Тому, для того щоб вони зрозуміли притчу, їм потрібна стороння допомога. Звичайно, найкраще, якщо вони самі будуть робити правильні висновки. Проте це є бажаним, а не необхідним.

Таким чином, у притчі, як особливому виді священно-історичної розповіді, слід виділяти буквальний зміст, внутрішній смисл і головну думку. Після таких пояснень вчителю варто підвести учнів до застосування цієї притчі в сучасних умовах життя.

Основою всіх старозавітних вірувань було очікування Месії. Всі найкращі люди не лише єврейського народу, а й серед язичників, жили сподіванням на майбутнього Примирителя. Тому в старозавітній історії значне місце посідають пророцтва про Спасителя, представлені чи то у словах, чи у діях. Тобто, пророцтва і прообрази. І перші, і другі за своїм внутрішнім змістом і метою є рівними й відрізняються один від одного лише ступенем наочності. Так, власне пророцтва містять у собі безпосередні вказівки на прихід Спасителя, як, наприклад, пророцтво Ісайї про народження Еммануїла від Діви, про початок проповіді у Галилеї, про зцілення хворих. Інші пророцтва вказують на прихід Месії опосередковано. Для прикладу варто назвати пророцтво Валаама, який називає Христа зіркою від Якова і говорить про перемогу над Моавом і взяттям у полон синів Сифа, що означає поширення віри Христової серед усіх народів. Пророк Даниїл говорить про настання царства Месії, розтлумачуючи царю Навуходоносору його сон про камінь, що відірвався від гори і заполонив усю землю.

Старозавітні пророцтва не розглядаються досконало в курсі „Біблійна історія та християнська етика”. До списку пророцтв, які можна використати, варто віднести пророцтво Даниїла (6 клас) та пророцтва про прихід Спасителя (7 клас).

При тлумаченні пророцтв необхідно пояснити лише дивовижність передбачення майбутнього, яке не відоме нікому із людей, і вказати на виконання цих пророцтв у майбутньому. Для пояснення алегорії пророцтв необхідно йти таким же шляхом, як і при поясненні притч, тобто вияснити буквальний смисл, внутрішнє значення і основну думку.

Більш глибоко в курсі „Біблійна історія та християнська етика” розглядаються прообрази. До старозаповітних прообразів слід віднести, по-перше, осіб (наприклад, Йосиф, Мелхіседек), по-друге, предмети і звичаї (наприклад, жертви, неопалима купина) і по-третє, старозаповітні події (наприклад, триденне перебування Іони у череві кита). У програмі факультативного курсу прообрази розглядаються у 5-6 класах, саме тоді, коли вивчаються священноісторичні події Старого Завіту. До цих тем відносяться:

1. Любов як готовність на пожертву. Авраам та Ісаак (жертвопринесення Ісаака).

2. Батьківське благословення. Яків та Ісав (сон Якова).

3. Уміння прощати. Йосиф і брати (продаж Йосифа братами).

4. Людина і її завдання на Землі. Мойсей (неопалима купина).

5. Стійкість у досягненні мети. Мойсей і фараон. Вихід з Єгипту (перехід через Червоне море).

6. Уміння переборювати труднощі. Сорокарічна подорож по пустелі. Смерть Мойсея (манна небесна, скинія).

7. Виконання своїх обов’язків. Пророк Іона (триденне перебування у череві кита).

8. Надія на Бога. Ананія, Азарія та Мисаїл (перебування у палаючій печі).

9. Постійність переконань. Пророк Даниїл (камінь, що відірвався від гори).

Тлумачення прообразів є досить тяжким. Тому необхідно чітко визначити, у чому полягає схожість прообразу з його здійсненням. При цьому не можна не звернути увагу на те, що у прообразі є головні риси схожості, а є й другорядні. Так, у житті Йосифа головною прообразною рисою є його продаж братами у неволю, хоча не позбавлені змісту і його невинні страждання у Єгипті. Дітям досить важко розрізнити схожі риси прообразів, складно усвідомити їхню суть, тому варто не лише вказати на них, а й більш детально їх опрацювати, чи навіть завчити.

Стосовно часу, коли слід пояснювати учням значення прообразів, існують два обґрунтованих підходи. Згідно першого, їх слід пояснювати при вивченні старозавітної історії. Він ґрунтується на тому історичному порядку, в якому Господь проявляв Свої одкровення через своїх обранців. Інший підхід – пояснення при вивченні новозавітної історії – опирається на логічному твердженні про безрезультативність порівняння старозавітного прообразу зі ще не відомим дітям його здійсненням у Новому Завіті. Як можна, наприклад, пояснювати дітям прообразність триденного перебування Іони у череві кита, якщо діти ще нічого не чули про сходження Ісуса Христа до пекла.

Перший підхід виправдовує себе при поступальній системі викладання курсу. Проте при поступально-концентричній, на якій і ґрунтується програма курсу, він втрачає свою актуальність, оскільки учні з попередніх класів повинні бути ознайомлені з основними подіями земного життя Ісуса Христа.

Важливе місце серед біблійних оповідей займають чудеса. Хоча вся історія всесвіту загалом може бути названа чудом, проте звичніше називати чудом не ті явища, які є проявом сили природи, а лише ті події, які безпосередньо зумовлені дією сили Божої.

Розглядаючи Програму в розділі старозавітної історії (5-6 класи), варто відмітити, що кожна тема пов’язана з тим чи іншим фактом проявлення чудес. Священноісторичні оповіді Нового Заповіту пропонують до розгляду такі теми:

1. Різдво Христове. Початок нашої ери (з’явлення ангелів Діві Марії, Йосипу, пастухам; з’явлення зірки).

2. Народження для вічного життя. Хрещення Ісуса Христа в Йордані (сходження Святого Духа).

3. Боротьба зі спокусами. Спокуса Христа у пустелі (перенесення Ісуса Христа у різні місця).

4. Цінність дружби. Зцілення хворого у Капернаумі.

5. Вдячність. Уздоровлення 10 хворих на проказу (зцілення хворих).

6. Надія, що радує нас. Воскрешення Лазаря (воскрешення мертвого).

7. Перед лицем небезпеки. Таємна вечеря. Сад Гефсиманський (зцілення рани слуги архієрея).

8. Прощення образ. Суд і розп’яття Ісуса Христа (чудеса, які супроводжували страждання і смерть Ісуса Христа).

9. Свято свят. Воскресіння Христове.

10. Серце піднесемо до неба. Вознесіння Господнє.

11. Початок християнської церкви. Сходження Святого Духа на апостолів. Проповідь апостола Петра (сходження Святого Духа на апостолів і наслідки цього).

12. Бажання жити з Христом. Апостол Филип і євнух (перенесення Святим Духом апостола).

13. Кардинальна зміна життя людини. Навернення Савла (звернення Христа до Савла).

14. Універсальність християнської віри. Гріх ксенофобії та расизму. Апостол Петро і сотник Корнилій (видіння апостола Петра).

15. Учитель і учні. Долі апостолів (чудеса, які супроводжували проповідь апостолів).

16. Життєвий шлях. Ніколи не пізно змінити життя на краще. Марія Магдалина. Марія Єгипетська (вигнання нечистих духів з людини).

17. Важливість знань у житті людини. Дар мови та його використання. Святителі Василій Великий, Іоанн Златоуст, Григорій Богослов (дія Святого Духа на людину).

Варто зауважити, що деякі методичні посібники дають поділ чудес на три види: 1) надприродні; 2) всупереч природі; 3) згідно з природою. До першого виду відносять, наприклад, взяття пророка Ілії на небо; прикладом другого виду може бути воскрешення мертвих; до третього – зцілення від лихоманки, біснування тощо.

Насамперед слід зауважити, що такий поділ досить умовний. Адже всі чудеса являють собою звичайні явища, тобто такі, у яких повинне було проявлятися все життя, якби лише природа людини не була спотворена гріхом Адама. Ні бід, ні хвороб, ні смерті на землі не повинно бути, тому що Господь їх не створював. Тому всі чудеса є природними, проте не згідно теперішньої зіпсованої природи, а природи справжньої, якою вона постала за задумом творця. Ні сліпих, ні німих, ні прокажених чи біснуватих Господь не створював. Немочі з’явилися через те, що все людство відкинуло від себе силу Божу, а Сам Спаситель робив нещасних людей здоровими і щасливими. І це цілком природно, що кожен, хто вірить у Бога, може, за словами Христа, сказати горі зсунутися зі свого місця і кинутися у море. Гора не може не послухати людину, оскільки людина є царем природи. Воскресіння із мертвих є також цілком природнім, оскільки Бог смерті не створював. І Христос, воскрешаючи людей, лише поновлював природний перебіг подій замість теперішнього, спотвореного. З цієї точки зору ми і повинні розглядати чудеса, які творив Спаситель і святі люди. Чудеса здавалися дивними лише людям від світу цього, але для синів Царства Божого вони є такими ж природними, як і всі явища у світі. І святі доводили прикладом власного життя, що кожен, хто вірить у Бога й Христа, отримує силу влади над природою, і ця сила є не якимось надзви­чайним тимчасовим даром, а постійним. Чудеса були завжди: і в Новому Завіті, і в Старому. Господь є незмінним, змінювалися лише люди. Проте і чудеса здійснювалися не людською силою, а силою Божою. Чудеса Ісуса Христа були проявом любові і милості Бога до тих, хто страждав, і ця думка повинна бути головною у висвітленні важливості чудес у біблійній історії. Кожне чудо повинно бути подане у такому викладенні, щоб учні мимоволі захоплювалися великим милосердям Божим до людини, щоб вони відчували бажання стати сильними силою Божою завдяки життю по Євангелію. Господь лише тому не дає людям дару чудотворення, що вони самі не хочуть жити згідно волі Божої. Якщо ж учні захочуть мати таку силу, це означатиме, що мета розповіді про чудеса досягнута.

Щастя – це бажана для всіх мета, якої прагне усе людство. Але де люди щасливі, радісні і задоволені? Відповідь на це вічне загальнолюдське запитання дана Спасителем у Заповідях Блаженства, якою начинається проповідь на одному із пагорбів у Галилеї. Безмежно щасливі люди, які вважають себе грішними, тому що вони постійно прагнуть удосконалення. Через працю над собою вони досягають його і стають достойні Царства Небесного. Усвідомлюючи свою гріховність, вони плачуть про неї і знаходять утіху...

Усі Заповіді Блаженства знаходяться у безпосередньому логічному зв’язку, і логіка цього зв’язку повинна бути пояснена в курсі „Біблійна історія та християнська етика”. Детальне пояснення цих Заповідей стосується курсу старших класів.

Це ж стосується і Декалогу, тобто десяти Заповідей Божих, вивчення яких відноситься до курсу 8 класу.

Процес роботи на занятті курсу „Біблійна історія та християнська етика” важко уявити без постійного звернення до тексту Святого Письма. У програмі курсу „Біблійна історія та християнська етика” немає окремо виділених тем для вивчення повчань, наприклад, апостольських. Однак кожна тема, навіть якщо вона безпосередньо не базується на тексті Старого чи Нового Заповітів, завжди повинна бути обґрунтована словами вчення Спасителя чи Його учнів. Тому використання під час заняття слів повчання Ісуса Христа і Його апостолів є ще одним видом роботи, який допомагає учням усвідомити необхідність діяти відповідно до християнських норм життя.

Для того, щоб вдало використовувати цитати зі Святого Письма для своєрідної наочності на занятті, вчитель повинен сам досконало володіти текстовим матеріалом Біблії. Головною метою використання таких цитат на занятті є спонукання учнів до узгодження власної поведінки з моральними нормами християнства. Тому використання цитат Біблії повинне бути своєрідним підсумком вивченого на занятті, а також застереженням від недостойних вчинків.

Святе Письмо дає нам багато прикладів як добра, так і зла. При простій передачі цих прикладів вони будуть просто мертвим багажем. Проте застосування їх до сучасності, підкріплене твердженнями з повчань апостолів і Самого Ісуса Христа, робить їх живими для слухачів і слугує виправленню і наверненню до добра й істини.

1.5. Реалізація навчально-виховного потенціалу християнської культури на уроках з різних предметів

Основним структурним елементом системи викладання християнської етики у школі повинен стати, на нашу думку, саме базовий урок, хоча не можна також нехтувати й іншими формами, як то факультатив, гурток та інше.

Стандарт уроку відомий практично усім вчителям. Нагадувати його немає потреби. Проте як кожен вчитель ставиться до уроку? Що вбачає головним у ньому? Як, врешті-решт, організовує діяльність учнів на ньому? Саме від цього і залежить його ефективність, яка бачиться нами у суто практичній площині – діти повинні усвідомити певний матеріал, і, що не менш важливо, уміти застосовувати все це у практичному житті. Така постановка питання не є чимось новим. І немає потреби у тому, щоб згадати, який вчений вперше вивів принцип єдності теоретичних знань та їх практичної реалізації. Достатньо розгорнути Новий Заповіт Господа нашого Ісуса Христа і прочитати небагатослівну фразу: „Іди – і роби так і ти” (Лк. 10, 37).

Будь-який урок передбачає взаємодію трьох складових: учителя, учня та програмового матеріалу. Все це об’єднується на уроці відповідною методологією навчання. І якщо учитель, учень та програмовий матеріал є одиницями відносно сталими, то методи, форми та прийоми роботи, які пропонує дана методологія проведення заняття є елементами надзвичайно динамічними. Та воно і не дивно, оскільки та система навчання, якою ми намагаємося охопити учнів сьогодні, назавтра вже буде дійсно вчорашнім днем. Практична діяльність учителя вимагає завжди бути на гребені часу у використанні новітніх технологій навчання.

Зараз багато говориться про інтерактивні технології навчання. У це поняття можна вкладати багато чого. Та одна теза повинна бути незаперечною: інтерактивність передбачає співпрацю. Тож технологія уроку християнської етики повинна будуватися так, щоб учень у процесі навчання на уроці спілкувався, обдумував, висловлював свої шляхи вирішення проблеми тощо.

Урок християнської етики повинен сприяти творчості дитини, розкривати приховані здібності, спрямовувати на пошук шляхів самовдосконалення і самореалізації. У протилежному випадку, обмежені рамками навчального матеріалу та вимог до рівня навчальних успіхів учня, ми однозначно скотимося до найлегшої і найнеефективнішої технології навчання середньовіччя – схоластики.

„…Нехай схвалення заслуговує не лише успішність в науках, а також віра і моральність… Немає нічого отрутнішого і гибельнішого для духу християнського життя, як ця науковість і виключна турбота про неї”, – говорить святитель Феофан Затворник.

Спорідненість курсу „Біблійна історія та християнська етика” з іншими предметами очевидна не скрізь. Якщо її можна простежити стосовно вивчення української та зарубіжної літератур (там певна кількість годин відводиться для ознайомлення учнів з біблійними сюжетами), етики, історії (історія цивілізації нерозривно пов’язана з історією християнської церкви), музики та образотворчого мистецтва, то такий міжпредметний зв’язок досить тяжко уявити з географією, біологією, іноземними мовами, основами здоров’я, і практично унеможливлюється при розгляді таких предметів, як математика, фізика, хімія, інформатика. Хоча кожен предмет несе у собі виховний потенціал і при правильному його використанні може слугувати і засобом усвідомлення належності молодого громадянина до великого духовного спадку християнської культури.

Біблійна історія та християнська етика у курсі вивчення української літератури розглядається, згідно програми, у 9 класі. Проте поряд з цим важливо донести до дітей, що Святе Письмо було натхненником багатьох творів класиків української літератури. І що найважливіше – стало основним чинником формування їх як особистостей.

Біблійні мотиви часто звучать у творчості Тараса Шевченка. Першими його книжками були „Граматика”, „Часослов” (збірка релігійних пісень і молитов) і „Псалтир” (збірка релігійних пісень). Протягом усього життя великий Кобзар захоплювався Біблією. Читаючи її, він під­крес­лю­вав цікаві місця, дивувався глибині змісту кожної фрази. У своєму букварі для дітей Шевченко вмістив на першій сторінці молитви, бо вважав, що віра облагороджує людину. Усім відомий ескіз Шевченка „Розп'яття”. Де б він не був, він залишав у своєму альбомі для малю­ван­ня зображення старовинних монастирів. Друзі Тараса згадували, що він любив ходити по церк­вах і перемальовувати старі речі та ікони. Тому й біблійні мотиви у його поезіях не випадкові.

Ми добре знаємо Шевченка як борця проти несправедливості та неволі. Він бачив порушення Божих заповідей на землі, засуджував лицемірну мораль тогочасного суспільства, але водночас християнські ідеали українського народу (а Україна завжди мала глибоке коріння віри) збігалися з прагненням Кобзаря до відновлення вічних цінностей, братерської любові і встановлення Царства добра, правди і волі на всій землі.

Григорій Сковорода намагався показати в Біблії раціональне начало. Він говорив, що за її зовнішністю ховається „глагол божій”, що „вся сія дрянь дышет богом и вечностью”, несе в собі „прекрасную ипостась истины”.

Біблія у розумінні Сковороди є „преславная слава, слово божіе и мысли его”, вивчення якої дає розуміння сутності життя, відкриває вхід у „во многія обители божіего сего лабиринфа”. Біблія – це „мысли божія”, які творять у людині „сердце вечное”, а через це – робить вічною саму людину. Біблія – це святе письмо, в якому „розум божий ховається, замкнутий, недоступний і запечатаний”. Біблію порівнює Сковорода зі стежиною, яка „будьто лествица утвержденна на земле стоит, но на высоких краях и на острейших остнах и на горных горах почивает”. Святе Письмо є „ό παράδεισος (раєм) благочестивих і ангельських умів, на яке завжди дивляться, але яким ніколи не можуть пересититися”. Тому найправильнішим вважає Григорій Сковорода „здобувати друзів мертвих, тобто священні книги”.

У своєму листі до М.І. Ковалинського Сковорода співає гімн Біблії, як премудрості Божій: „Но ничто мне не нужно, как спокойна келіа, да наслаждаюся моею невестою оною: „Сію возлюбих от юности моея...” О, сладчайшій органе! Едина голубице моя, Бібліе! О, дабы собылося на мне оное! „Давид мелодивно выгравает дивно. На все струны ударяет. Бога выхваляет”. На сіе я родился. Для сего ям и пію, да с нею поживу и умру с нею, аминь!”

У курсі зарубіжної літератури Біблійна історія та християнська етика присутня незначною мірою в 6 класі, у розділі „З міфів давніх євреїв”. У ньому наведено лише оповідь про початок світу. Більш докладніше в курсі світової літератури учні знайомляться зі Святим Письмом у 9 класі.

Одночасно, сучасне дослідження життя і творчості багатьох зарубіжних письменників дає підстави для розгляду їх творчості в аспекті християнської етики і культури. Так, можна розглядати творчість Г.Х.Андерсена. О.Уайльда, О.С.Пушкіна і багатьох інших.

Показовим може бути розгляд шляху Миколи Гоголя до Христа. На запитання, чому він прийшов до Христа, російський письменник відповідав, що в Ньому він знайшов ключ до душі людини. Вивчення ж людської душі, на його думку, є надзвичайно важливою справою, сенс якої у визначенні здатності людини до високого призначення: „Назначенье человека – служить, и вся жизнь наша єсть служба. Не забывать только нужно того, что взято место в земном государстве затем, чтобы служить на нем Государю Небесному, и потому иметь в виду Его закон. Только так служа, можно угодить всем: государю, и народу, и земле своїй”. Думка про служіння, висловлена в „Авторській сповіді”, стала центральною у „Вибраних уривках листування з друзями”.

У „Вибраних уривках листування з друзями” Гоголь звертається до читачів як рівний усім людям учень єдиного для всіх Вчителя – Христа. Він виступає тут як апостол, що здійснює духовний подвиг в ім'я Бога і заради своєї землі, своїх співвітчизників: „Я не знаю выше подвига, как подать руку изнемогшему духом”. Відчувши моральний занепад у суспільстві, Гоголь намагається знайти шляхи духовного перетворення світу.

Письменник нагадує сучасникам про любов до своєї вітчизни. Кожний має служити їй на своєму місці, відкривши Бога в душі. Тільки так – через власне оновлення й духовне єднання – можна, на думку Гоголя, допомогти батьківщині визначити своє місце у світі, показавши приклад іншим народам. Кожний, як пише Гоголь, повинен подумати про своє спасіння, однак тепер слід більше думати не про себе, не бігти на кораблі зі своєї землі, але рятувати свою душу, не виходячи зі стін держави: „Должен всяк из нас спасать себя самого в самом сердце государства”.

Гоголь із болем говорить про розрив між державними й християнськими законами в суспільстві. Він закликає сучасників подолати цю незгоду, не боячись важких випробувань. Письменник звертається до людей, які потерпають від неможливості виявити свої здібності, від брутальності провінції, бездуховного оточення. Автор закликає їх не занепадати духом й зібрати всі сили для духовної боротьби: „На битву мы сюда призваны”. А найбільша битва, на думку Гоголя, триває у людській душі в боротьбі за людське в ній, за воскресіння великої любові, Бога. Не випадково „Вибрані уривки листування з друзями” завершує XXXII глава „Світле Воскресіння”. Біблійна фраза „Христос воскрес!” стала лейтмотивом усього розділу. Гоголь розкриває високий зміст цього свята, що полягає не в поцілунках, а передовсім у братській любові до людини, яка є найвищою цінністю, до всього людства. Цій високій меті духовного воскресіння суспільства присвятив своє служіння Гоголь.

Особливим твором Гоголя є „Размышления о божественной литургии”, який хоча і не вивчається у курсі середньої школи, проте у творчості письменника займав неабияке місце. Гоголь крок за кроком аналізує у ньому сутність служби Божої, вбачаючи у ній шлях єднання людини і Бога.

Слід зауважити, що твори Гоголя були програмними ще у церковноприходських школах. Так, з метою навчання і виховання підростаючого покоління учнів у церковнопарафіяльних школах учителі знайомили із творами класиків літератури, а також відзначали пам’ятні події, дати. Так, учні жіночої двокласної церковнопарафіяльної школи при Козельщинському монастирі читали твори О.С. Пушкіна, М.В. Гоголя, І.С. Тургенєва. У 1901 році у зв’язку із           50-річчям від дня смерті видатного письменника М.В. Гоголя школам було розіслано його твір „Размышление о божественной литургии”. 20 березня 1909 року у всіх духовно-навчальних закладах Чернігівської єпархії було здійснено літургію, а по її закінченні і панахиду в зв’язку із 100-річчям від дня народження М.В. Гоголя.

Зв’язок Біблійної історії та християнської етики зі шкільним курсом історії та географії полягає вже у тому, що будь-яка історія – це наука про минуле. Будь-яка подія стається в часі і просторі. Ці чинники завжди супроводжують історичну подію. Звідси є очевидним застосування географічних і хронологічних вказівок при ознайомленні з курсом Біблійної історії. Коло подій, які описані у Священній історії, за місцем дії займають лише невелику частину Азії та Африки. Тому ознайомлення учнів з географічним положенням, кліматичними умовами, рослинним і тваринним світом, деякими особливостями місцевості не складатимуть особливих труднощів. Проте таке ознайомлення ставить Священну історію в розряд достовірних знань, підвищує увагу учнів, викликаючи у них інтерес до вивчення побуту і умов життя народу, який близький до нас за Божественним одкровенням. Знайомство з цим, у свою чергу, значно краще пояснює і ті шляхи, яким Господь веде людство до спасіння.

Особливої уваги заслуговує висвітлення в курсі всесвітньої історії становлення і розвитку церкви Христової. На жаль, воно залишається однобічним, зорієнтованим лише на зовнішні прояви діяльності найбільш значущих церковних організацій, та й переважно у негативному плані. Як приклад варто навести організацію хрестових походів, інквізицію, індульгенції, негативні прояви діяльності окремих представників християнської церкви, наприклад пап римських (католицька церква), реформаторські крайнощі протестантизму, роз’єднаність Православ’я в Україні тощо. Тож, насамперед, варто звернути увагу учнів на той позитивний потенціал, який несло і несе у собі християнство, на те, що саме християнство (власне православ’я) стало державотворчим і культуротворчим фактором українського народу.

Суспільствознавчі науки пов’язує з християнською мораллю поняття законності, яке розглядається в них у різних аспектах, проте, врешті-решт, є двома сторонами однієї природи речей. Моральний закон, який прописаний у Біблії (як старозаповітний, так і новозаповітний) є ніби змістом, душею писаних законів, згідно яких живе суспільство.

Немає особливої потреби наголошувати на очевидній спорідненості курсу світської етики і етики християнської. Вагома різниця у них полягає, насамперед, у тому, що перша намагається привити дітям моральність, не опираючись на ідеал, взірець, приклад для наслідування, яким у другій є Христос.

Погляди на походження життя вже не є предметом спотикання для біологічної науки. Визнаючи право на існування матеріалістичної теорії, ми не можемо не надати такого ж права й іншій теорії – креаціоністській, яка є основою християнського віровчення про створення світу і походження людини. Тому предмет біології повинен знайомити учнів з різними підходами та гіпо­тезами. Вивчаючи біологію людини варто детальніше ознайомлювати учнів з її духовним началом, вбачаючи у цьому не лише задоволення культурних потреб чи вивчення особливостей нервової системи, а й духовний світ людини, що ґрунтується на вірі у Бога і прагненні богоуподібнення.

У цьому зв’язку доречним було б згадати про нерозривний зв’язок тілесного здоров’я людини і здоров’я душевного. Потрібність забезпечення і охорони здоров’я підростаючого покоління важлива тим, що воно є наслідком душевного благополуччя людини. Пропаганда здорового способу життя, міцності сім’ї – все це є також і складовою частиною християнської моралі. Саме до цього закликає нас Святе Письмо, застерігаючи, що порушники такого здорового у тілесному і в душевному плані способу життя не унаслідують Царства Небесного.

Залучення учнів до християнської духовної скарбниці, без сумніву, має здійснюватися і певною мірою здійснюється при викладанні предметів естетичного циклу. Адже на уроках образотворчого мистецтва діти мають змогу познайомитися з шедеврами мистецтва, які мають безпосереднє відношення до Святого Письма. Біблійні сюжети надихали великих митців для створення шедеврів. І без знання Святого Писання образ Сікстинської Мадонни залишиться лише красивим портретом, а „Повернення блудного сина” лише майстерно виконаною побутовою картинкою.

Ознайомлюючись з музичною спадщиною народу, не можна не наголосити, що найвидатніші представники українського композиторського товариства творили для Церкви, а такий видатний український композитор і знавець української духовної музики як Кирило Стеценко і сам був православним священиком.

Кожен навчальний предмет може внести свій вклад у єдину справу виховання дітей та молоді в дусі християнської моралі та культури. Для цього лише необхідно побачити у ньому ту зернину Божої премудрості, яка захована як у математичних та фізичних законах, так і в культурній спадщині народу.

1.6. Організація позакласної виховної роботи з християнської етики

Виховання дітей на основі християнських цінностей не може бути сконцентрованим лише в системі календарних занять. Знання учнів, здобуті на заняттях курсу „Біблійна історія та християнська етика”, повинні поглиблюватися і розширюватися на позаурочних заходах. У свою чергу, позаурочний захід такого ґатунку має бути своєрідним продовженням навчальної діяльності на занятті, створюючи відповідний ґрунт для формування християнських переконань і стереотипів поведінки. Такі заходи повинні відповідати віковим та індивідуальним особливостям дітей, враховувати їхні інтереси й бажання, сприяти учнівській творчості та ініціативі, бути цікавими, змістовно та емоційно насиченими.

Тому мета позаурочної виховної роботи з християнської етики, на нашу думку, полягає у тому, щоб:

- поглибити і розширити отримані знання;

- допомогти сформувати практичні навички і світоглядні переконання;

- через поєднання принципів християнської моралі із життєвим досвідом учнів формувати навички поведінки, які відповідають нормам християнської моралі;

- сприяти усвідомленню дітьми образу Ісуса Христа як найдосконалішого прикладу для наслідування;

- наповнювати різні сфери виховної роботи релігійним змістом;

- урізноманітнити дозвілля учнів формами організації як навчального, так і розважально-ігрового плану;

- залучити до виховної роботи духовно-морального спрямування батьків учнів, учителів школи та представників громадськості.

Форми організації позакласних виховних заходів з християнської етики можуть бути класифіковані, виходячи з різних підходів. Дібрати єдину класифікацію для них досить важко. Однак, враховуючи певні параметри організації і проведення виховних позакласних заходів, спробуємо умовно поділити на чотири групи, зобразивши це у такій схемі:

  SHAPE \* MERGEFORMAT

Як видно зі схеми, до першої класифікаційної групи входять заходи, об’єднані кількісним показником участі в них учнів, тобто, за кількістю учнів, які залучаються до підготовки і проведення заходу. До цієї групи віднесемо індивідуальну (індивідуальні бесіди з дітьми та батьками; індивідуальні завдання для підготовки до години інформації чи дискусії тощо), групову (заняття гуртка чи студії; випуск християнської стінгазети чи часопису; заняття дитячого християнського театру тощо) та загальну (підготовка і проведення тематичного тижня; проведення конкурсу малюнків і поробок, пісні; проведення тематичних ранків, вечорів, олімпіад, зустрічей, лекторіїв тощо). Деякі загальні форми виховних заходів можуть виходити за рамки однієї школи і перетворюватися в різноманітні міжшкільні (районні, обласні, всеукраїнські) огляди, ігри, конкурси, турніри тощо.

Окремо варто, на нашу думку, зупинитися на організації роботи дитячого християнського театру. Вчитель залучає до роботи учнів приблизно однієї вікової категорії, наприклад, з паралельних або суміжних класів. Підготовка інсценізації до свята (наприклад, Світлого Христового Воскресіння) чи на морально-етичну тему (наприклад, щедрість і скупість у сценічній мініатюрі „Погорільці”) вимагають наполегливої роботи як з боку вчителя, так і учнів. Проте такий вид позакласної роботи, як свідчить практика, найбільше подобається учням. Крім того, такі позакласні заняття з християнської етики дають можливість більш тісного зв'язку та спілкування між школярами різних класів, оскільки вони об’єднані одним завданням і працюють в обставинах, створених на основі духовних потреб і спільного бажання нести радість іншим.

Проведення різноманітних конкурсів як у межах окремого класу, так і в рамках школи, створюють у навчальному закладі своєрідну атмосферу змагання, яка, за відповідної участі вчителя, здатна виховувати в учнів такі якості християнина, як взаємодопомога, толерантність, почуття радості за успіхи товариша та ін. Наприклад, до найбільших християнських свят, як то Різдво Христове, можна провести конкурси колядок і щедрівок. Доречними будуть конкурси християнської поезії і виставка-конкурс пасхальних писанок до свята Воскресіння Господнього. А такі виховні заходи, як огляд-конкурс християнської поезії (відомої і власної) або конкурс малюнків, можуть бути, на нашу думку, невід’ємним атрибутом будь-якого християнського свята чи події в житті країни.

Відзначення переможців подібних конкурсів християнського змісту також повинне мати виховне значення. Важливо, щоб кожен учасник став своєрідним переможцем в одній з номінацій, і нагороди були вручені усім учасникам конкурсу. Це наповнить ці конкурси християнськими стосунками та приязною атмосферою.

Щодо активності учасників у позакласних виховних заходах з християнської етики, яка є основним атрибутом другої групи, варто, на нашу думку, виділити такі форми: активну, що передбачає безпосередню активність учнів в організації і проведенні заходу; умовно-активну, при якій учні проявляють свою активність, виконуючи доручення вчителя чи домашнє завдання; пасивну, при якій учні є переважно пасивними спостерігачами, що, однак, не зменшує виховну роль таких заходів.

Активні форми організації позакласної виховної роботи з християнської етики потребують активної участі та діяльності самих школярів на різних етапах підготовки заходів та їх проведення. Це, насамперед, диспути на актуальні моральні теми, тематичні вечори, олімпіади, конкурси на кращого знавця Біблії, підготовка і проведення різноманітних тематичних виставок тощо.

Стандарт підготовки диспуту чи дискусії на морально-етичну тему має свої особливості і повинен включати, щонайменше, три етапи: підготовчий, реалізаційний та підсумковий. Протягом підготовчого етапу викладач формує творчу групу, разом з якою визначає тему май­бутньої дискусії, призначає відповідальних за окремі ділянки роботи, складає план про­ведення дискусії, визначає час і місце її проведення. Підготовка учасників дискусії перед­бачає їх поділ на окремі групи, наприклад, „експертів”, „активістів” та „спостерігачів”. Зав­дан­ням „експертів” буде підготовка матеріалів, які стосуються висвітлення проблемного питання з точки зору певних суспільних інститутів, наприклад, Церкви, права тощо. Група „активістів” готує матеріал для аргументування своєї позиції на підтримку чи заперечення основних положень проблемного питання. Група „спостерігачів” є, переважно, пасивними учасниками, які можуть брати участь у дискусії, ставлячи запитання „активістам”, чи висловлюючи свою думку під час дискусії. Важливою частиною підготовки заходу є також організація і проведення опитування думки школярів щодо проблеми для обговорення.

Реалізаційний етап передбачає власне проведення заходу. Активність учасників у ньому визначається як якістю підготовленого матеріалу, так і зацікавленістю аудиторії у заявленій проблемі. Проведення заходів такого плану може відбуватися як в урочному, так і в позаурочному форматі, оскільки є однією з цікавих форм проведення заняття. Його цінність вимірюється, насамперед, вибором цікавої теми, яка б була актуальною для молоді, відповідала б їхнім інтересам, спонукала б їх до пізнання і самовдосконалення. Це може стати передумовою вільної дискусії, обміну думок і відвертості. Такими гострими і актуальними для молоді темами можуть бути проблеми ранніх шлюбів і дошлюбних стосунків. Велику зацікавленість викликає в учнів питання місця молоді в релігії, Церкві. Хоча ці проблеми піднімаються на заняттях курсу „Біблійна історія та християнська етика”, однак формат дискусії сприяє більш вільному обміну думок і висловленню власної позиції з даної тематики. Одним із основних завдань вчителя при проведенні подібних заходів – не дозволити учасникам дискусії спуститися до рівня побутових суперечок, а толерантно підвести їх до розуміння вічних Божих істин.

До умовно-активних форм варто зарахувати зустрічі зі священнослужителями і представниками різних релігійних конфесій. При таких зустрічах активність учнів зумовлюється їх зацікавленістю тематикою зустрічі і, як наслідок, тими запитаннями, які вони задають гостеві.

Водночас існують такі форми, де діти відносно мало активні, їх головна діяльність – слухання, спостереження, сприйняття, роздумування. До таких форм можна віднести лекції та доповіді на обрану тему з християнської етики, екскурсії до святинь України, перегляд фільмів біблійної тематики, концерт духовної музики, виставки малюнків-ілюстрацій до Біблії.

Для кожного типу заходів учасники повинні обиратися, виходячи із вікових особливостей. Так, при перегляді фільмів на біблійну тематику, прослуховуванні концерту духовного співу, відвідуванні драматичних постановок християнського змісту аудиторія може добиратися довільно не зважаючи на вікові відмінності. Щодо лекцій, диспутів чи зустрічей зі священиком з тематикою, присвяченою актуальним питанням морального та світоглядного становлення молодої людини, то зрозумілим є обмеження контингенту учасників учнями старших класів. Хоча зустріч з цікавою людиною, яка здійснюється з метою християнського виховання, можлива і для учнів середніх класів, проте за формою вона може бути у вигляді бесіди чи розмови. Така ефективна форма християнської виховної роботи у загальноосвітній школі може органічно поєднуватися з іншими заходами (наприклад, концерт) або бути самостійною. Важливо, щоб підготовку та проведення заходу, а також запрошення гостей на зустріч організовували самі учні.

За місцем проведення виховних заходів, як основного показника третьої класифікаційної групи, варто виділити такі: внутрішньошкільні, до яких відноситься переважна частка вказаних вище виховних заходів, та позашкільні, до яких входять паломництва й екскурсії, зустрічі, а також справи милосердя, як то допомога немічним, хворим, нужденним тощо.

Екскурсії, за умови належної їх підготовки, несуть велике виховне та пізнавальне значення. Їх бажано приурочити до вивчення певних тем, що пов’язані, наприклад, з церковною архітектурою, святинями рідного краю тощо. Підготовка до проведення такого заходу передбачає попереднє теоретичне знайомство учнів з питанням. Так, при вивченні тем „Найвідоміші храми України” чи „Традиційна символіка храму” доречними будуть екскурсії до храмових споруд місцевого чи загальнонаціонального значення, як то Києво-Печерська Лавра, де кваліфікований екскурсовод у доступній і цікавій формі ознайомить учнів з історією становлення та сьогоденням цієї найвизначнішої духовної святині України. Водночас, доцільним буде, на нашу думку, попереднє знайомство з деякими історичними фактами та життєписом тих святих, чиї мощі знайшли спочинок у печерах Лаври. Особливе зацікавлення учнів викликають розповіді про святих Нестора Літописця, Іллю Муромця, з якими учні певною мірою знайомі з курсу літератури чи історії, проте з подивом відкривають для себе той факт, що це реальні історичні постаті, які зачислені Православною Церквою до лику святих.

Вивчення таких тем, як „Світ як Боже творіння”, „Дивосвіт навколо нас” доцільними вбачаються екскурсії на шкільне подвір’я чи у парк, під час яких учні матимуть змогу безпосередньо спостерігати за мудрістю створеного світу.

Четверта група об’єднує виховні заходи за метою їх проведення: ознайомлювальні (лекція на певну тематику, інформаційний час, перегляд фільмів на біблійну тематику), розвивальні (брейн-ринг, ток-шоу, диспут) та практичні (виготовлення поробок і малюнків, заняття театру чи студії тощо).

У плані естетичного розвитку дитини, однією з ефективних форм виховної роботи є відвідування концертів духовної музики, перегляд фільмів на біблійну тематику тощо. Концерт духовної музики і співу може бути організований безпосередньо в школі. Для цього можна запросити церковний хор чи підготувати виступи власного хорового колективу. Перегляд фільмів буде своєрідним ілюстративним матеріалом до вивчених згідно програми факультативного курсу біблійних оповідей.

Одним із важливих засобів розвитку учнівських інтересів до знань з християнської етики є проведення олімпіад, конкурсів, брейн-рингів та ін. Організація таких заходів вимагає особливої підготовки учня, його систематичної і глибокої роботи над матеріалом Святого Письма. А участь у підготовці та проведенні організовує, дисциплінує, зосереджує увагу, виховує повагу до знань та бажання самоудосконалюватися, розвивати свою пам'ять і мову.

Досить частими є проведення у школі різноманітних конкурсів естетичного характеру, як то конкурс малюнку на певну тематику чи до свята, виставка виробів учнів тощо. Такі конкурси і виставки можна присвятити біблійній тематиці, чи найбільшим християнським святам – Різдву Христовому і Світлому Христовому Воскресінню.

Захоплення учнів малюванням варто використати для випуску християнських класних чи загальношкільних газет. Тематикою таких газет можуть стати традиції святкування християнських свят в Україні та за кордоном, життєписи святих, імена яких носять діти, особливі події в житті класу, що пов’язані з цікавими екскурсіями до християнських святинь рідного краю і України, життя християн-ровесників з різних країн тощо. Робота над кожним номером такої газети згуртовує зацікавлених учнів і слугує дієвим засобом різнобічного розвитку особистості учня.

Окремо варто зазначити, що кожна школа має своїх юних літераторів, які пробують себе у написанні віршів і прозових творів. За професійної допомоги, вони із задоволенням наповнять рукописний журнал чи альманах християнською поезією та творами на морально-етичні теми.

При організації і проведенні виховних заходів з християнської етики велику допомогу може надати бібліотека. Тематичні виставки літератури можуть стати хорошими доповненнями до таких виховних заходів з християнської етики, як конкурси, конференції, лекції та ін. Крім того, бібліотекарі організовують обговорення книг християнського змісту, проведення днів пам’яті християнських поетів та письменників, інформування про нові надходження.

Окремо варто зупинитися на тематиці виховних заходів. Здається, що у наш стрімкий і перенасичений страхіттями, бісовщиною, розпустою та іншими формами аморальної поведінки час найбільш виваженими повинні бути виховні заходи, щоб вони не підігрівали нездорового інтересу до аморальних проявів поведінки у дітей і не культивували невластиві нашому народу традиції та ритуали. Достатньо на цьому поприщі трудяться ЗМІ, пропагуючи, наприклад, з усіх сил „день святого Валентина” чи т.зв. „хелоуін”, які у країні свого походження, можливо, і мають якусь історію та сенс. У нас же вони проявляються лише як примітивне і безглузде „мавпування” чужорідних традицій у найпотворнішому їх розумінні. У нас же є свої традиції, що пов’язані з християнським віросповіданням і моральністю. Вони чекають на своє повернення і відновлення.

Таким чином, викладене вище дозволяє стверджувати, що класифікація форм організації позакласної християнської роботи викликає певні труднощі, оскільки сформувалися та використовуються дуже багато різноманітних форм такої роботи. Умовно їх можна поділити на групи за кількісним показником участі учнів у виховних заходах з християнської етики, активністю учасників, місцем проведення та метою їх проведення.

Очевидними, на нашу думку, є два аспекти позакласної виховної роботи. По-перше: не слід розглядати позакласну роботу окремо від викладання програмного курсу „Біблійна історія та християнська етика”. Адже власне заняття курсу мають, насамперед, виховну мету і спрямовані на формування християнської світоглядної позиції. Цю ж мету повинен переслідувати і будь-який християнський позакласний захід. Позакласна виховна робота з християнської етики є органічним доповненням до занять курсу, оскільки основним її завданням є практична реалізація здобутих на занятті теоретичних знань.

Другим питанням є необхідність використання християнської тематики і в інших виховних заходах, які проводяться у школі. Педагогічна робота в напрямку християнського виховання дітей передбачає, що будь-який виховний захід може і повинен нести у собі часткове християнське спрямування. Тільки за таких умов християнська етика може стати інтегративною частиною всього навчально-виховного процесу в школі.

1.7. Наочність у процесі викладання курсу „Біблійна історія та християнська етика”

У розпорядженні викладача є безліч навчальних посібників і методів, використання яких допомагає дітям краще засвоїти матеріал. У них докладно говориться про важливість оповідання історій і проведення дискусій. Але вчитель володіє й іншими ефективними прийомами викладання – використання наочних засобів для навчання учнів усіх вікових груп.

Ми знаємо, наскільки важливо передати дітям Слово Боже. Але чи всі можуть добре розповідати?

Приблизно:

- 5% людей мають дарування розповідати історії;

- 5% ніколи не досягнуть цього;

- 90% навчаться по необхідності, завдяки практиці й ентузіазму.

1. Перша категорія людей – це природжені оповідачі. Вони зуміють зацікавити своєю розповіддю як молодих, так і літніх. Коли слухаєш їх, події прямо вимальовуються перед очима. У цих людей є талант, і вони відповідають за найкраще його використання.

2. Інша категорія – це люди, які ніколи не навчаться розповідати. Вони навіть не бажають що-небудь розповідати. Але хіба це не дозволяє їм працювати з дітьми? Ні, звичайно! Усний виклад – це тільки частина часу, проведеного з дітьми. Є багато інших завдань: вітання дітей, вивчення напам'ять віршів, спів, гра на інструментах, виготовлення різноманітних виробів і малюнків тощо.

3. Але більшість людей можуть навчитися цікаво й дохідливо говорити з аудиторією. У цьому їм допоможуть практичні вправи. Однак пам’ятайте, до цьому варто підходити з молитвою. Таким педагогам величезну допомогу надають візуальні засоби. Варто знати, що діти запам'ятовують тільки невелику частину з того, про що їм розповідають:

- 20% того, що чують;

- 50% того, що чують і бачать;

- 80% того, що чують, бачать і самі роблять.

Тому діти більше запам'ятовують що-небудь із розповіді, якщо вона супроводжується ілюстрацією. Такі наочні приладдя використовуються у зв'язку з тим, що без них не обійтися:

1) збуджують інтерес дітей, привертають їхню увагу;

2) сприяють прискоренню процесу навчання;

3) привертають і підтримують увагу дітей протягом усього уроку. Для сьогоднішньої дитини звичне телебачення й відео. Як правило, їй важко тільки слухати. Її увага повинна зосереджуватися на чомусь цікавому, візуальному;

4) підкреслюють важливі моменти уроку. Для цього виготовляють наочні посібники, що сприяють поясненню центральної істини: виписують ключові слова й фрази на окремі аркуші;

5) сприяють запам'ятовуванню. Урок може бути відтворений в пам'яті за допомогою чудової ілюстрації. Картини й предмети залишаються в пам’яті, в той час як абстрактні поняття забуваються;

6) наближають культуру древніх часів, допомагають краще зрозуміти викладений матеріал. Діти бачать одяг, будинки біблійних часів, довідуються, який вигляд мала гробниця, що таке посудина з єлеєм, яким був Ковчег Завіту тощо;

7) допомагають зрозуміти важкі абстрактні біблійні поняття;

8) пожвавлюють історію, роблять навчання цікавим і приємним, а також змушують учнів мислити.

Існують найрізноманітніші способи зробити урок наочним і цікавим. Це – використання книг з картинками, слайдів і фільмів, географічних карт і фланелеграфів, проведення ігор і конкурсів, вивчення пісень і основ образотворчого мистецтва, спільна робота, і багато чого іншого. Всю їхню розмаїтість не можна описати, але все-таки ми повинні пам'ятати, що все це – тільки засоби. Найважливішою ж є Євангельська Звістка.

Наочність у біблійній історії

Наочні методи навчання старі, як світ. Увесь світ, як говорить псалмоспівець, „проповідує славу Божу” (Пс.18:2). І після створення людини ми бачимо, що Сам Бог використовував наочність для з'ясування істин. Так, після закінчення потопу Бог показав веселку на небі, як нагадування Ною й наступним поколінням про Свій з ними завіт миру (Бут. 9:13-17).

Патріархові Якову Бог дав видіння сходів до Небес, щоб показати Свою присутність поруч з ним на будь-якому місці, а не тільки в будинку батька (Бут. 28:10-17). Мойсею з'явився й розмовляв з ним із палаючого тернового куща (Вих. 3:2-6). Бог оголосив Свій суд над Вавилоном написом на стіні (Дан. 5:5). І це тільки окремі приклади.

Вивчення життя святих показує, що вони часто використовували наочні методи навчання. Пророк Єремія скористався глиняним глечиком, щоб показати майбутнє зруйнування Єрусалима (Єр. 19:1-12). Пророк Єзекиїль спорудив діючу модель міста Єрусалима, що означало його зруйнування вавилонянами (Єз. 4:1-3). Новозавітний пророк Агав зв'язав себе, щоб показати апостолу Павлу його майбутнє ув'язнення (Дії 21:10-11).

Є безліч прикладів, коли святі ефективно використовували не тільки словесні образи, притчі, але також і наочні приклади. Вони не вагалися у використанні цих методів, якщо це слугувало Божій меті. І ми не повинні, особливо при роботі з дітьми.

Наочність була важливою частиною навчання Ісуса Христа. Згадаємо коротко лише деякі приклади. Господь обрав лілею як ілюстрацію істини (Мт. 6:28-32); показав монету, щоб дати урок спокусникам (Мт. 22:17-21); двома лептами вдови навчив правильно жертвувати (Мк. 12:41-44); брав дитя й на прикладі його вчив щирій величі (Мт. 18:1-4); щоб навчити смиренності, Господь використовував приклад умивання ніг Своїм учням (Ін. 13:4-5). Якщо Ісус Христос, найбільший Учитель усіх часів, використовував наочність, то, звичайно, і ми можемо застосовувати її з користю й у сучасності.

Наочні приладдя і їхнє застосування

Існує величезна розмаїтість доступних наочних приладь. Тому викладачеві, що не використовує їх, нема чим виправдатися. Ви можете використовувати фланелеграф, картинки, білу дошку, чорну дошку, предметні уроки, малюнки „на липучках”, карти, смужки зі словами, діапозитиви із проектором, магнітну дошку й багато-багато чого іншого. Спробуємо розглянути найбільш відомі з них.

Фланелеграф

Найкращим посібником для шкіл є фланелеграф. Існує безліч засобів використання фланелеграфів під час вивчення біблійної історії та інших тем, пов'язаних з Біблією.

Для цього пристрою використовується дошка-стенд із ніжкою-підставкою, що робить її трохи похилою. Покривати стенд краще м'якою тканиною (байкою або фланеллю) блакитного або світло-зеленого кольору. Крім того, добре мати зйомні шматки матерії різного кольору: їх застосовують залежно від змісту оповідання. Наприклад, блакитнувато-сірий тон або світло-зелений – для дії, що відбувається вдень, улітку, навесні; блакитний, рожевий – для дії, що відбуває ранком, узимку; темно-синій – увечері, уночі. Ви можете також додавати шматочки фланелі, що зображують пейзаж, наприклад: дороги, дерева, гори, хмари або хвилі. А додавши колони, сходи, двері, вікна, ви отримаєте вид палацу, вертепу або храму.

Основу вирізують із ДВП чи картону. Її не обов'язково робити на підставці. Можна зробити її розкладною або просто притуляти до стіни. Іноді просто завішують фланеллю класну дошку, використовуючи магніти для металевих дощок або шпильки  – для коркових.

Форма основи, залежно від теми, може бути різною. Так, зустрічаються форми зірки (на Різдво), яйця (на Великдень), храму, серця тощо.

Відповідно до розмірів фланелеграфа виготовляють площинні фігурки, зі зворотної сторони обклеєні байкою, фланеллю або оксамитовим папером. Завдяки покриттю зворотного боку, фігури втримуються на дошці, і їх легко знімати. Це допомагає програвати хід оповідання на очах у дітей. Фігурки можна переміщати по екрані, робити ними рухи, додавати написи – міняти картинку, роблячи її динамічною, чого не можна зробити із простою книжковою ілюстрацією. Прикріплюючи слова або символи, за допомогою фланелеграфа можна вивчити біблійний вірш, слова пісні, скласти таблиці й багато чого іншого.

Поради

· Розміщення фігур на дошці фланелеграфа може допомогти, а може й відволікти від пояснення біблійного уроку.

· Перед початком занять слід викласти всі фігури в певному порядку, малюнком догори й так, щоб діти не бачили їх.

· Під час розміщення фігур, так само як і під час пояснення, перебувайте збоку від дошки. Не повертайтеся спиною до класу й не стійте перед дошкою. Діти, які не сидять навпроти фланелеграфа, теж повинні все бачити.

· Беріть фігуру тільки в тому випадку, коли її потрібно помістити на дошку.

· Не тримайте фігури за голову!

· Готуючись, перевірте, як тримаються фігури. Подивіться на них з певної відстані.

· Для того щоб створити відчуття перспективи, коли приклеюєте фігури, звертайте увагу на їхні пропорції. Більші силуети розміщайте внизу, маленькі – вгорі й осторонь від більших.

· Коли будете розвішувати фігури, пам’ятайте про те, щоб їхні очі були на відповідному рівні (за винятком фігур, які зображують тих, хто сидить).

Класна дошка

Дошку можна використовувати для виписування окремих віршів з Біблії, питань до дискусії, акровіршів й інших найпростіших схем і малюнків. Дошка може згодитися також і при запам'ятовуванні й повторенні віршів, наприклад, записавши на дошці вірш і повторюючи його, поступово стирати окремі слова.

При всіх своїх перевагах (дешева, не потрібна попередня підготовка матеріалів, не потрібне допоміжне обладнання) дошки вимагають від педагога певних художніх навичок, а також виникає деяка незручність через необхідність постійно стирати й писати заново.

Розроблювачі сучасних дощок повністю відмовилися від звичного чорного кольору, вибравши, в якості основного, білий колір. Малюнки, зроблені на таких дошках, виглядають так само, як і малюнки на звичайному папері. Тим паче, що для написання використовуються фломастери. Деякі білі дошки мають магнітну поверхню, що дозволяє використовувати й заздалегідь підготовлені матеріали (ілюстрації, карти). Дошки можуть варіюватися за розміром й кількостю стулок. Навісні стулки збільшують робочу поверхню. Досвідчені викладачі успішно використовують цю властивість, ефектно відкриваючи в потрібний момент підготовлені матеріали.

Від людини, що користується дошкою, потрібні певні художні здібності, гарний почерк, уміння добре розташовувати інформацію на дошці.

Основні труднощі, з якими доводиться рахуватися вчителеві біля дошки, – втрата уваги аудиторії в той час, коли потрібно написати щось на дошці. Варто повернутися до дітей спиною – і увагу буде втрачено.

Схеми й таблиці

Цей спосіб дає можливість за допомогою креслень, ліній, прямокутників, кіл і стрілок реально зобразити, наприклад, витоки, розвиток, наслідки, порівняння тощо. Так, у вигляді схеми можна зобразити історію Церкви, наочно зобразити книгу Біблії або її частини.

Схеми й таблиці потрібно підготувати заздалегідь. Вони корисні тим, що графічно подають повну інформацію, після чого вже не потрібно слів.

Географічні карти

Біблійна історія не має у своєму розпорядженні великої кількості наочного приладдя, а тому необхідно як можна повніше використовувати те, що є. Першим посібником у викладанні історії взагалі служить географічна карта. При застосуванні карти, насамперед, необхідно вка­зати на карті півкуль місце розташування Месопотамії, Аравії, Єгипту й Палестини, тобто місць, що згадуються у Священній Історії, а в подальшому мати завжди під рукою карту Пале­сти­ни. Нехай кожна подія, що пов’язана з відомим місцем, позначається учнями на карті, щоб розповідь запам'ятовувалася ними не тільки за допомогою слухових відчуттів, але й зорової пам'яті.

Карта використовується також при роботі з дітьми старшого віку. За допомогою карт учні дізнаються про географічне положення древніх держав і можуть порівнювати його із сучасною географією. Знаходження на карті місць, де бував Господь Ісус Христос, простежування місіонерських поїздок апостола Павла, пошуки місць, де проходили старозавітні події, – все це допомагає дітям усвідомити, що розповіді – це не фантазія, а реальні події.

Карти можна виготовляти самому на папері або картоні. При підготовці саморобних карт необхідно усвідомити небезпеку захаращення цього наочного приладдя непотрібною інфор­ма­ці­єю. Острах упустити щось важливе може привести до того, що через надміру написів, умовних позначень, покажчиків географічного рельєфу місцевості й іншої сторонньої інфор­ма­ції, ви мимоволі зашкодите легкому читанню карти й розсієте увагу дітей. Основний недолік карт полягає в тому, що вони намагаються розповісти відразу про все.

Малюнки, вирізки й плакати

Картина може застосовуватися на уроках двояким способом: вона або може бути взята за вихідну точку, від якої ведеться розповідь, або ж доповнює й нагадує його. Так, наприклад, притча про митаря й фарисея при першому способі розповідається так: законовчитель показує картину й запитує учнів: „Що ви тут бачите?” Учні відповідають: „Двох людей”. – „Де вони стоять?” – „У церкві”. – „Що в церкві роблять?” – „Моляться Богові”. – „Як вони стоять: поруч чи інакше”. – „Один спереду, інший позаду”. – „Як тримає голову перший? Як другий?” І т.д.

На підставі такого розбору картини викладач веде розповідь: „Два чоловіки прийшли в церкву молитися Богові. Одна людина була гордою і називалася фарисей. Фарисей вважав себе праведним, став спереду й почав похвалятися перед Богом: дякую тобі, Боже, що я не такий, як інші люди...” і т.д. Неважко помітити, що при цьому способі ведення розповіді картина має досить істотне значення. Чим вона багатша подробицями, тим повніше може бути розповідь, чим ближче вона до істини, тим точніше виходить і оповідання. Перевага цього способу полягає в тому, що діти спочатку бачать картину, прагнуть до тлумачення її й слухають розповідь більш уважно, беручи безпосередню участь в здобуванні нових відомостей за допомогою переходу від відомого до невідомого. Але ці переваги способу попереднього розбору священно-історичних картин і зменшуються тими недоліками, які ховаються під гаданими перевагами.

Не можна випускати з виду тієї обставини, що головним джерелом Священної Історії служить Слово Боже, а не уява художника. При веденні розповіді через розглядання картини доводиться приймати тлумачення біблійних подій художником і підкорятися цьому тлумаченню. На картині може бути або дуже багато подробиць, які можуть відволікати увагу від головного, істотного, або такі зображення, які можуть бути названі лише правдоподібними, але не справжніми. З погляду мистецтва вони вірні, але не можуть бути запропоновані увазі учнів у якості безперечних. Адже діти приймають усе за істину не з ідейної лише сторони, а в повному обсязі. Не говорячи вже про те, що більшість малюнків компонується малювальниками, а не художниками, можна помітити, що й художник вносить у біблійну картину свою творчість, і з подробицями священних зображень не завжди можна погодитися. Внаслідок простодушної довірливості дітей до всього, що вони бачать і чують, картину зручніше використовувати після розповіді в якості її найбільшої ілюстрації. Вислухавши попередньо розповідь, діти звертають увагу при розгляданні картини на головне й не звертають увагу на дрібниці. При показі картини після розповіді учні переважно самі знаходять учасників події й прогнозують їхні дії. Учителю залишається лише спрямувати увагу учнів на головне й тим посприяти зміцненню в пам'яті дітей ходу подій. По картині учні можуть повторити розповідь, почуту ними від викладача, і картина може служити для них гарним допоміжним засобом.

Потрібні ілюстрації можна вирізати з журналів, календарів, вітальних листівок, каталогів й інших друкованих видань. Було б непогано завести коробку або папку для подібних посібників і використовувати їх у міру потреби. Бажано наклеїти їх на картон або щільний папір. Чорно-білі зображення матимуть кращий вигляд, якщо підклеїти до них кольорову рамку.

Предметні уроки

Предмети повсякденного вжитку можуть бути використані як наочні прилади на уроках. Можна вчити духовних істин, використовуючи ознаки й призначення добре відомих речей. Мета таких уроків – пояснити важкі абстрактні біблійні поняття. Наприклад,  

тему про перенесення спокус покажіть на прикладі палички й цвяха. Дайте дитині паличку – нехай вона її зламає. Потім подайте цвях. Зламати його не вдасться. Запропонуйте дитині з'єднати паличку й цвях разом, обв'язавши ниткою. Тепер нехай знову спробує зламати паличку. Цього разу паличка не зламається. Покажіть на цьому прикладі важливість нашого перебування із Христом для перенесення випробувань – людину (паличку) легко зламати, якщо вона не пов'язана з Господом молитвою й Таїнствами.

Однак, слід пам’ятати про те, щоб застосовувані картинки й предмети не домінували над Євангельською Звісткою, не відволікали увагу дітей. Предмети так можуть зацікавити самі по собі, що головна звістка залишиться в тіні. Діти запам'ятають усе, що бачили й чули, але не зрозуміють, навіщо все це було.

Ще кілька прикладів:

Слово не горобець...

Запропонуйте дітям видавити зубну пасту з тюбика – всю, без залишку! Для більшого азарту можна її давити, наприклад, на стіл і розмазати. Нехай постараються щосили й видавлять усе до останньої краплі. І після того, як вони, таким чином, трохи відволічується, запропонуйте їм, за який-небудь подарунок (природно!), засунути пасту назад. Так само – всю без залишку! Нехай спробують.

Мораль

Так само все проходить з нашим мовленням. Як тільки слово вилетіло з рота, його вже ніяк не повернути назад. Нам потрібно бути дуже тильними зі словами, тому що ми можемо потім дуже шкодувати про сказане.

„Кажу ж вам, що за всяке довільне слово, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь у день суду”. (Мф.12:36)

Дорога до Неба

Діти стоять перед сходами, а тато – на верхній площадці. З нетерпінням вони чекають татових вказівок.

„Я відвезу вас у кафе-морозиво, якщо ви зметикуєте, як забратися сюди”. Всі четверо слухають із величезною увагою. „Але є кілька правил. По-перше, ви не повинні торкатися сходинок. По-друге, ви не можете торкатися до поручів. Почали!”

Після миті замішання й міркувань, молодший говорить: „Це неможливо, тату! Як ми доберемося до тебе без поручів й щаблів?”

Після розгубленої згоди ще двох, один придумав: „Тату, я знаю! Ти сам спускайся сюди”. Тато спускається по щаблях донизу. „Тепер нахилися, я залізу тобі на спину. Ну от, а тепер неси мене нагору”.

Вийшло! Тепер тато на прикладі цієї простої витівки пояснює, що неможливо добратися до Бога самотужки. Але коли ми довіряємо себе Христу, що здійснив усе за нас, ми можемо досягти небес. Незабутнє враження. Після катання на татовій спині вся компанія відправляється за подвійною порцією із сиропом.

Проведення наочних уроків

У викладача є великий вибір у проведенні наочних уроків, спеціально розроблених для конкретних вікових груп. Наприклад, наочні уроки для дошкільників у першу чергу повинні впливати на органи почуттів. Учні старшого віку, у свою чергу, здатні виконувати письмові й усні завдання, які недоступні малятам.

Дошкільнята

Наочні уроки для дошкільнят звичайно розділяють на такі категорії:

– домашня робота;

– книги й головоломки;

– музика й спів;

– спілкування із природою;

– образотворче мистецтво;

– ігри з конструкторами й кубиками.

Кожна з них може сприяти досягненню намічених цілей викладання.

Домашня робота. Наочні уроки цієї категорії можна використовувати під час вступної частини уроку. Вони допомагають дітям зрозуміти й застосувати в конкретній ситуації досліджуване християнське поняття. Необхідне для цього встаткування можна купити або виготовити самостійно.

Книги й головоломки можуть згодитися для оповідання біблійних історій або запам'ятовування біблійних понять. Щонеділі потрібно використовувати тільки ті книги й головоломки, які сприяють досягненню конкретної мети уроку.

Музику можна включати в будь-якій частині уроку. Ритмічна інструментальна музика й спів надзвичайно корисні при навчанні дошкільників. Не обов'язково використовувати записи тільки духовного змісту. Багато чого можна взяти зі звичайних дитячих пісень. Наприклад, від почутої в пісні фрази ви зможете відштовхнутися для початку розмови. Діти також дуже люблять спів, супроводжуваний показом рухів, що ілюструють слова пісні. Розповідається історія з музичним супроводом. Але наступного разу в дію вступають діти, виконуючи різні рухи під музику.

Спілкування із природою полягає в ознайомленні дітей з рослинами й тваринами, прогулянках по парку, лісу або зоопарку, використанні книг про природу, а також слайдів і картинок із зображенням природи.

Образотворче мистецтво. Такі наочні уроки передбачають малювання пензликами, пальцями, малюнок за трафаретом, роботу із пластиліном і глиною, аплікації, розфарбовування й виготовлення простих виробів.

Ігри з кубиками або конструктором надають дітям можливість зрозуміти й закріпити дослі­джуване біблійне поняття. Учитель, придумуючи запитання й проводячи цікаві бесіди, пропонує дітям побудувати з кубиків предмети, пов'язані з біблійними історіями, скласти мозаїку або пазли.

Діти молодших класів

Наочні уроки для дітей молодших класів можна розділити на 7 категорій:

– образотворче мистецтво;

– інсценівки;

– письмові комунікативні завдання;

– усні комунікативні завдання;

– ігри;

– музика й спів;

– дослідження.

Наочність у навчанні має досить істотне значення. Найкращим засобом для пробудження глибокого інтересу до вивчення біблійної історії могло б бути малювання самими учнями біблійних подій. Так, наприклад, досить корисно зобразити план скинії, розташування Мойсея й народу під час Синайського законодавства, розташування військ єврейських і філістмських перед перемогою Давида над Голіафом, шлях євреїв з Єгипту в Ханаан, шлях Авраама, шляхи Спасителя з Галілеї в Єрусалим і т.п. Для всіх подібних креслень не потрібно вміння малювати, а тим часом зображення різних предметів і моментів перед очима учнів сприяє виразності уявлень про ці предмети в їх свідомості й зміцнює їх в пам'яті.

Образотворча діяльність включає в себе створення малюнків, виготовлення таблиць, діорам, карт, рухливих виробів, слайдів, плакатів і хронологічних таблиць. Їх можна використо­ву­вати для ознайомлення з біблійними фактами або для практичного застосування вивчених біблійних істин.

Діорама – вигнута в плані півколом картина з переднім предметним планом (спорудження, реальні й бутафорські предмети). Найпростіший приклад діорами – різдвяний вертеп з мальованим тлом.

Інсценівки дозволяють дітям краще зрозуміти матеріал і взяти активну участь у подіях, що відбуваються. Вони можуть містити в собі уявні бесіди з персонажами Біблії, написання монологів від імені біблійних героїв, інсценізацію біблійних оповідань, лялькові вистави і рольові ігри (для дітей старшого віку).

Письмові комунікативні завдання використовуються для написання й повідомлення інформації, опису почуттів і вираження ідей. Прикладом може послужити уривок із щоденника якогось біблійного персонажа, лист до нього або від нього, газетні статті з повідомленнями про події, описані в Біблії, вірші, розповіді із практичним застосуванням біблійних істин, ігри зі словами (акровірші, кросворди тощо).

Усні комунікативні завдання містять у собі ряд запитань і відповідей, діалоги вчителя й учня або учнів між собою.

Ігри – це ефективний спосіб повторення біблійного матеріалу або вивчення його напам'ять. Можна придумати їх самостійно, використовувати картки, кросворди, завдання, в яких потрібно вставити пропущені слова, розташувати інформацію в певному порядку, вибрати правильну відповідь тощо. Не слід зневажати також і спортивними іграми.

Музику можна використовувати при навчанні, закріпленні або практичному застосуванні біблійних істин.

Дослідницька робота містить у собі пошук відповідей на запитання по тексту й написання рефератів тощо.

Підлітки й дорослі

Лекції в основному вважаються однобічним видом спілкування. Однак можна охопити роботою учнів, попередньо надавши їм план, який потрібно заповнювати протягом заняття, використовуючи, крім того, матеріали фільмів, інтерв'ю, симпозіумів, дискусій тощо.

Письмові комунікативні завдання корисні для повторення матеріалу або його практичного застосування. Вони можуть включати складання листів до або від імені якого-небудь біблійного персонажа, записи в особистому щоденнику про враження від тієї або іншої біблійної істини, обіцянка застосувати її на ділі, укладання сценаріїв телевізійних програм або газетних статей, присвячених подіям, що описані в Біблії, кросворди.

Інсценівки містять у собі постановку п'єс, сценок, пантомім (особливо при роботі з глухими), а також рольові ігри.

Образотворча діяльність має на увазі художнє або графічне відтворення біблійних істин і їхнє практичне застосування. Як приклад, можна згадати виготовлення карт, виробів, плакатів, емблем або значків.

Музичні завдання містять у собі підбір тематичних пісень, переказ їхнього змісту, створення музичної програми, виконання духовних кантів і псалмів.

Дослідницька діяльність полягає в написанні рецензій на книги, фільми й телепередачі, складанні рефератів, хронології, організації паломництва й походів, пошуку відповідей на запитання до біблійного уривка.

Технічні засоби навчання

Найчастіше в школах використовується:

– аудіоапаратура;

– відеоапаратура;

– комп'ютери.

Аудіовізуальний матеріал, що викладається за допомогою цього устаткування, можна розділити на дві категорії: „той, що підтримує оповідача” і „самостійний”.

Матеріал, що підтримує оповідача, слугує для поліпшення сприйняття інформації педагога. Який би посібник не використовувався – фланелеграф, альбоми, слайд-проектор та інші – увага, фокус аудиторії завжди спрямований на мовця.

Самостійні матеріали можуть заміняти вчителів. Вони містять у собі фільми, відеокасети, комп'ютерні програми й безліч інших засобів викладу, що містять повний обсяг матеріалу та його презентацію. Викладачеві необов'язково бути присутнім при їхній демонстрації. Причому деякі посібники дозволяють дітям бути не простими спостерігачами, а активними учасниками процесу – наприклад навчальні комп'ютерні програми.

Найбільш ефективні мультимедіа-проектори мають можливість демонстрації на екрані відео- і комп'ютерного зображення, звуку, що значно розширює їхні навчальні можливості.

Аудіоапаратура

Використання аудіоапаратури – найбільш доступне з усіх технічних засобів навчання. Музичні програвачі, радіоприймачі, магнітофони й програвачі CD-дисків одержали широке поширення. Основна проблема, що виникає перед педагогом при роботі з ними, це придбання не засобів відтворення, а самих звукових носіїв.

Викладач повинен заздалегідь підготувати дітей до сприйняття змісту передачі. Педагог попередньо вивчає пропоновані музичні програми й постановки й, з огляду на особливості дітей своєї групи і їхні інтереси, визначає, яку з них можна використовувати. Аудіопередачі вимагають від дітей великої зосередженості, уваги, уміння абстрагувати. Тому не треба їх організовувати часто й на тривалий час.

Відеоапаратура

Завдяки широкому поширенню телебачення й можливості частого перегляду дітьми відеофільмів, у них рано формується відношення до перегляду фільмів як до розваги; їхній пізнавальний зміст сприймається не повністю, а часто залишається за межами їхньої свідомості. При цьому має значення й висока емоційність дітей – їх захоплює яскравість і динамічність явищ, зовнішня сторона дій і вчинків героїв. У зв'язку із цим виникає необхідність навчання дітей уміння сприймати зміст діафільмів і відеофільмів.

Загальна методика демонстрації навчальних фільмів складається з таких етапів:

1. Попередня бесіда з дітьми, у ході якої стимулюється досвід, знання дітей про той предмет, якому присвячений навчальний фільм. У підсумку обговорення перед ними ставиться нове пізнавальне завдання, потім їм показують фільм.

2. Після перегляду фільму в бесіді діти обмінюються враженнями з однолітками й педагогом. У цій бесіді не слід вимагати від дітей відтворення змісту фільму. Вихователь лише задає питання, що дозволяють йому з'ясувати, як діти засвоїли зміст фільму, допомагає їм чіткіше зрозуміти ідеї, встановити зв'язок між ними.

3. Через кілька днів проводиться повторний показ фільму, перед яким звертається увага дітей на ті сторони, які виявилися недостатньо сприйняті або зрозумілі.

4. Після повторного перегляду проводиться бесіда. Вона включає переказ змісту, його аналіз – виділення істотних фактів і зв'язків між ними. У ході бесіди важливо зберегти й поглибити емоційне враження від переглянутого фільму, співпереживання дітьми сприйнятих подій і відношення до героїв.

Повною мірою перегляд навчальних фільмів використовується як метод навчання в старших групах.

На жаль, ми не маємо в достатній наявності яскравих дитячих християнських телепередач, мультфільмів, відеофільмів. Тому в деяких випадках доводиться користуватися продукцією нецерковних виробників. Слід уважно відбирати матеріал для використання, особливо для перегляду мультиплікаційних фільмів.

Комп'ютери

Розвиток сучасних технологій, загальна комп'ютеризація життя підводять нас до того, щоб усе активніше використовувати комп'ютер як засіб навчання. Причому можливості сучасної техніки дозволяють застосовувати комп'ютер не тільки як універсальний засіб для подання інформації у вигляді тексту, статичного зображення, музики або фільму. Із застосуванням комп'ю­тера в якості нового засобу навчання кардинально міняється й традиційна система форм і методів викладання.

Так, за допомогою комп'ютера ви можете створити для дитини особливий світ, де вона зможе разом зі св. апостолом Павлом подорожувати в його місіонерських поїздках, знайомлячись із видом міст, традиціями народів тих часів. Дитина зможе ознайомитися із устроєм старозаповітного храму, подивитися обряди старозаповітного Богослужіння й потім перевірити свої знання в ігровій формі. При'єднавшись до мережі Інтернет, учень зможе довідатися про життя православних в інших країнах, познайомитися й поговорити (навіть за допомогою інтернет-відеотелефона) із православними підлітками з-за кордону й зрозуміти, наскільки тісний і взаємозалежний наш дивний світ. Вона зможе одержати свіжу інформацію про життя Церкви; розшукати й із задоволенням почитати книгу, що уже довгий час марне намагалася знайти в церковних крамницях, і багато чого іншого.

Без особливих навичок і маючи у своєму розпорядженні невеликі засоби, педагог сьогодні має можливість використовувати комп'ютер у такий спосіб:

– за допомогою найпростіших програм складати тестові завдання й проводити опитування учнів;

– організовувати виставки ікон, картин, фотографій святих місць, показ фільмів на екрані монітора;

– при наявності принтера організувати випуск газет, листівок й іншої нескладної поліграфічної продукції, залучаючи до роботи учнів;

– при можливості приєднання до мережі Інтернет надавати учням інформацію про новини в релігійній сфері й при підготовці доповідей, рефератів тощо;

– організувати спілкування дітей із ровесниками з інших міст, країн;

– дати учням можливість спробувати себе на просвітницькому й місіонерському поприщі за допомогою створення інтернет-сторінки, спілкування через різні форуми й чати.

Висновок

Незалежно від того, що ми використовуємо, варто пам'ятати, що все це – тільки посібник, ілюстрація, що служить не для розваги дітей, а для зміцнення їхньої віри. Найкращі посібники виявляться неспроможними, якщо бесіда на біблійну тему буде погано підготовлена.

Наочні приладдя – допоміжний засіб навчання. Не покладайтеся тільки на них, не ставте навчальний процес у залежність від них. Ми можемо покладатися лише на Слово Боже, Вчення Церкви, через які Дух Святий впливає на людину, перетворює його душу. Якщо взяти за приклад порівняння Господом Слова Божі з насінням (Лк.8:11) і трохи розвити цю тему, то посібник можна порівняти з інструментами, за допомогою яких проводиться посів і збір урожаю. Хлібороб використовує найрізноманітніші способи, щоб сіяти насіння в землю, але він також знає, що життя – лише в насінні, а не в тракторі або комбайні. Слід пам'ятати – ми вчимо дітей основам Царства Божого.

Не слід перевантажувати навчальний процес наочним приладдям. Плануйте їхнє використання так, щоб не бути від них залежними.

При виборі наочного приладдя щораз задавайте собі питання: яку навчальну цінність має цей посібник? Чи допоможе він у досягненні мети або ж послужить лише для розваги?

Користуйтеся наочністю вміло. Не уникайте можливості потренуватися до початку уроку, щоб не плутатися потім.

Учитель, який хоче використовувати на своїх уроках наочні приладдя, повинен відповісти на такі питання:

1. Наскільки точно даний посібник відбиває ту або іншу думку?

2. Чи допомагає він краще розкрити досліджувану тему?

3. Чи відповідає він віку, розумовому розвитку й рівню знань учнів?

4. У якому стані він перебуває?

5. Чи спонукає дане наочне приладдя до міркування?

6. Чи вартий він витраченого на нього часу й зусиль?

Отже, пам’ятайте:

- погані посібники можуть відволікати від пояснення;

- недолуге використання гарних посібників теж не допоможе;

- посібники повинні доповнювати, а не переважати над основним матеріалом;

- посібник повинен готуватися відповідно до теми уроку;

- посібники не повинні заміняти собою цікавої, змістовної розповіді, що розкриває тему уроку.

Використання посібників – це не спритний трюк, а випробуваний спосіб зробити викладання більш ефективним.

Звичайно, можна викладати біблійну історію і без наочного приладдя й взагалі без усяких правил, але ціна такому викладанню незначна. Виняткові, видатні особистості й самостійно можуть дійти до діяльного наслідування біблійним праведникам, але більшість людей, з якими має справу вчитель, не виняткові, а буденні. Уміння й дотримання відомих правил потрібно у всякій справі, і виключати викладання біблійної історії із загальної норми немає ніяких підстав.

1.8. План виховної роботи Кагарлицької ЗОШ І-Ш ступенів №2 ім. В.П. Дашенка на ІІ семестр 2007-2008 н. р.

Розділ І. Духовно-моральне виховання

Даний розділ виховного плану роботи передбачає ряд заходів щодо утвердженню християнських цінностей серед дітей. Він покликаний формувати духовність учнів у навчально-виховній роботі школи. Необхідність введення розділу зумовлена діяльністю школи як опорного навчального закладу з проблеми викладання курсу „Біблійна історія та християнська етика”, реалі­зацією педагогічним колективом школи основної мети: духовно-морального виховання шко­лярів, орієнтації їх на християнські цінності, створення школи – осередку духовної культури мікрорайону.

У плані передбачені заходи, пов’язані, насамперед, із православним календарем. План складений так, щоб охопити всі вікові категорії учнів, органічно пов’язати християнські свята з народними звичаями та обрядами. Багато уваги приділяється роботі з батьками, проблемі милосердя, відвідуванню святих місць рідного краю.

Пропонуються різноманітні форми роботи. План не перевантажений надмірною кількістю заходів і залишає часовий простір для творчих знахідок педагогів.

Січень

Лютий

Березень

Квітень

Травень

1.9. Християнська етика як основа організації батьківської просвіти

Ефективність роботи вчителя залежить не лише від його кваліфікаційних характеристик, а й не в останню чергу від того, як він підтримує тісні контакти з батьками. Цей напрямок роботи можна вважати одним із найскладніших. Зрозуміло, що спільна зацікавленість педагога й сім’ї у вихованні дитини приносить добрі плоди. Чого не скажеш про ситуацію, коли такий союз не склався. Тоді зусилля школи зводяться майже нанівець. Це стосується, вочевидь, і духовно-морального виховання, якщо сказати точніше, християнського виховання в школі.

Переважна більшість сучасних батьків висловлюють бажання, щоб їхні діти виховувалися на засадах християнської моралі. Однак, це не може стосуватися лише дітей – постає серйозна проблема організації й батьківської просвіти на християнських традиціях виховання дітей.

Значний досвід роботи у цій царині має педагогічний колектив Кагарлицької загально­освітньої школи І-ІІІ ступенів №2 ім. В.П. Дашенка, де викладання факультативного курсу „Біблійна історія та християнська етика” сприяло пошуку нових форм роботи з батьками. Її активізації сприяє також і статус нашої школи як обласного опорного закладу освіти „Фор­мування духовно-моральних цінностей засобами курсу „Біблійна історія та християнська етика”.

Традиційно педагогічною роботою з батьками займається безпосередньо класний керівник. Адже він найближче до своїх вихованців, а, значить, і до їхніх батьків. Така традиція є зрозумілою. Водночас, одним із найбільш оптимальних кроків є залучення до батьківської просвіти вчителів, які викладають курс „Біблійна історія та християнська етика”. Підготовку таких спеціалістів уже не один рік проводить Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів. Вважаємо, батькам цікаво буде ознайомитися не лише зі світським підходами до вирішення педагогічних проблем, а й мати в своєму арсеналі зерно традиційної християнської методики виховання молодого покоління. І це повинно проходити як на індивідуальному рівні, так і на рівні класу чи всієї школи. Батьки не лише знайомляться з матеріалом, який пропонується для вивчення їхнім дітям. Вони також мають змогу висловити вчителю християнської етики свої побажання щодо проведення занять, а особливо позакласних заходів. Так, наприклад, вже традиційними стали для учнів нашої школи паломницькі мандрівки разом з батьками до святих місць, де і діти, і батьки стають причасниками великої історичної й духовної спадщини нашого нарду. Погодьтеся – це має значний вплив на них.

Безперечно, як і вивчення факультативного курсу релігійного спрямування учнями, так і християнська педагогічна просвіта їх батьків повинна носити лише добровільний характер. Адже християнство не може бути нав’язане силою. Під особливою увагою вчителя повинно бути уникнення непорозумінь на конфесійній основі, а також між віруючими й атеїстами. Водночас така робота повинна опиратися на традиційно складену систему моральних цінностей, яка протягом віків культивувалася в українському суспільстві. Це стосується християнської православної традиції українського народу.

Ми стикаємося з проблемою, коли не лише діти потребують донесення до них біблійних знань і формування особистості на основі морально-етичного закону Святого Письма. Цього потребують, водночас, і самі батьки, оскільки атеїстичне виховання попередніх років наклало свій відбиток на їхню свідомість. Тому школа намагається запровадити різні форми взаємодії з батьківським колективом для досягнення цієї мети. Це стосується як занять з християнської етики, так і позакласних заходів, на яких присутні, і не просто присутні, а беруть активну участь батьки. Адже в програмі курсу (особливо у початковій школі) досить значна частина занять стосується теми родинних стосунків.

Та не лише безпосередня участь батьків у позакласних заходах визначає рівень співпраці. Часто діти стають тією з’єднувальною ланкою, яка поєднує зусилля школи і батьків. Бо діти, прийшовши додому зі школи, діляться своїми враженнями з рідними, розповідаючи їм також і про те, що вони вчили на занятті з християнської етики. І важко не погодитися з тим, що часто саме діти і виступають у ролі своєрідних вчителів для своїх батьків, коли діляться з ними своїми знаннями, здобутими на занятті.

Однак параметри уроку не завжди дозволяють залучати батьків до співпраці. Тому більш ефективно може бути використаний позаурочний час. Для прикладу варто навести хоча б годину спілкування з батьками „Душі людської доброта” для учнів початкових класів та їхніх батьків. До відвертої розмови з батьками можна запросити старшокласників під час засідання дискусійного клубу „Батьки vs діти: відверта розмова”. Під час такої дискусії батьки і діти намагаються прислухатися до проблем і труднощів один одного і, можливо, вперше в житті дійти згоди в конфліктній ситуації.

Це лише частина системи роботи навчального закладу з організації батьківської просвіти на основі християнських моральних цінностей. Практика викладання християнської етики налічує не так багато років. Однак, орієнтири визначені. І спрямовані вони на засвоєння батьками необхідних психолого-педагогічних знань у поєднанні з кращими здобутками християнської традиції виховання дітей у сім’ї.

ІІ. ПРАКТИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ ФАКУЛЬТАТИВНОГО КУРСУ

„БІБЛІЙНА ІСТОРІЯ ТА ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА” В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

2.1. Тема: Цінність людського життя. Адам та Єва (2 клас)

Мета:    ознайомити дітей з біблійною історією створення людей;

              допомогти дітям усвідомити, що людина – це найдосконаліше творіння Боже;

              виховувати ставлення до життя як найвищої цінності;

              розвивати в учнів почуття відповідальності за навколишній світ.

Тип:   засвоєння нових знань

Обладнання: квіти, стрічка, робочі аркуші, олівці

Хід заняття

Діти заходять до класу і оточують вчителя півколом. Заздалегідь діти приносять з собою різні квіти.

Вступна бесіда

У величезнім білім світі

Дуже різні живуть діти:

Спокійні, галасливі,

Розумні, пустотливі.

Є худенькі, є товстенькі,

Є великі, є маленькі.

Хтось біленький, хтось руденький,

Хтось у іграх не зграбненький.

Не потрібно насміхатись,

Над слабкішим глузувати.

Біль завдати дуже легко,

Швидко раниться серденько.

Треба сильно потрудитись,

Щоб, як рідних, всіх любити.

І тобі на білім світі

Так чудово буде жити.

(За посібником „Уроки християнської етики”)

– Сьогодні на урок кожен з вас приніс красиву квіточку. Квіти відрізняються одна від одної за кольором, формою, запахом. А давайте ми зараз з вами складемо красивий букет. (Діти по черзі дають вчителю принесені квіти і говорять, де вони їх взяли. Вчитель описує кожну квітку, принесену учнями.) А щоб наш букет не розпався – перев’яжемо його міцно стрічечкою. Якщо стрічка розв’яжеться, то якась квітка може випасти з букета, або він зовсім розсиплеться.

Різні квіти – як різні люди, але всіх їх об’єднує віра в Бога. І Бог хоче, щоб з нас, християн, був гарний букет, який пахне Царством Божим. А стрічка, яка всіх об’єднує, – це і є Бог. Завдяки Йому ніхто не випаде.

Боже, Отче, глянь на діти,

На дрібні оції квіти,

Світи сонцем і зірками

Над малими школярами.

Дай нам сили і охоти

До навчання, до роботи,

Щоб росли всі здоровенькі

Для утіхи батька й неньки.

Дух Святий хай з вами буде,

Щоб зросли з вас добрі люди.

Тож будемо пам’ятати, що Господь завжди турбується про нас, оберігає від зла і зігріває нас своєю любов’ю. Творець дав нам усе, що необхідно для нашого життя. Тож нам потрібно вірити в Бога і бути завжди з Ним.

Бесіда з елементами практичної роботи

(Діти розгортають робочі зошити і під час бесіди записують, що Господь створив у той чи інший день.)

– Діти, давайте уявимо, що ми знаходимося в лісі. Скажіть, що ми можемо побачити навколо себе? (Діти перераховують.) А в яку пору доби ми можемо все це побачити? (Вранці, вдень, ввечері.) А вночі? Можна все це розгледіти? (Ні.) А чому? (Вночі немає світла.) А в який день Господь створив світло? (Перший.) Добре!

– А тепер подивимося вгору. Над нами небо, пропливають хмаринки. А в який день Господь все це створив? (Другий.) Молодці!

– Оглянемося довкола – і побачимо травичку, кущики, маленькі деревця і могутні розлогі дерева. Який це день творіння? (Третій.)

– А без чого рослини не можуть існувати? Так, без тепла і світла, які нам дає сонечко. То якого ж дня були створені сонце, місяць і зірки? (Четвертого.)

– Давайте на хвилинку прислухаємося до гомону лісу. Що ми почуємо? Спів птахів! То в який день вони були створені? (П’ятий.)

– А якщо нам поталанить, то можемо в лісі зустріти ще й звіряток. Яких? (Діти називають.) А всі вони в який день були створені? (Шостий.)

– Так Господь створив світ за шість днів. А найголовніше те, зверніть увагу, Господь створив світ чудовим, прекрасним і з великою любов’ю. Але когось не вистачало в цьому Божому світі. Не було того, хто міг би доглядати за цим творінням. То кого ж вирішив створити Бог? (Людину.)

– І сказав Господь: „Створимо людину за образом і подобою Нашою, щоб була вона господарем над рибою морською, над птахами небесними і над тваринами земними.” І створив Бог із земного пороху чоловіка, вдихнув у нього життя, і став чоловік живим. Назвав Бог чоловіка Адамом і поселив його в райському саду, який посадив для нього.

Господь привів до Адама усіх тварин польових і птахів небесних, щоб віднині всі вони були друзями, і повелів кожному з них дати ім’я. Адам піклувався про всіх тварин, тому що Бог наказав йому бути їхнім господарем. А добрий господар завжди піклується про тих, кого йому доручили.

Проте серед усіх тварин не було Адамові помічника такого, як він сам. Бог дуже любив Адама, тому навів на нього глибокий сон, а коли той заснув – узяв одне з його ребер і створив жінку.

І благословив Бог чоловіка і жінку, щоб жили вони в раю і доглядали його.

Хвилинка святості

– Ви дуже уважно слухали мою розповідь, тому зможете легко відповісти на запитання. Про кого повинен був піклуватися Адам? Кого доручив йому Бог? (Діти відповідають.) Так, Адам всіляко піклувався про тварин. І тварини відповідали йому взаємністю. А чи можете ви пригадати випадки з власного життя, коли тварини відповідали вам взаємністю за вашу турботу про них? (Діти наводять приклади.)

– А зараз послухайте невелику розповідь із життя святого Герасима, який проявляв турботу навіть до таких тварин, які нам здаються грізними і небезпечними.

Преподобний Герасим і лев Йордан

Преподобний Герасим жив в монастирі в пустелі Йорданській. Одного разу коли преподобний молився в пустелі, почувся страшний рев, і святий побачив лева. Лев, кульгаючи, прямував до преподобного, а коли підійшов, простягнув лапу з гнійною раною. Святий Герасим побачив, що в лапу встромилася велика колючка. Лев подивився на старця очима, сповненими болю і страждання.

– Що, друже, дуже боляче? – запитав преподобний. – Потерпи, зараз я тобі допоможу.

Він витягнув з лапи колючку, почистив рану і перев'язав шматочком тканини. Ласкаво погладивши звіра по кошлатій гриві, старець відпустив його. Та лев не пішов. З того часу він повсюди ходив за святим Герасимом, як учень за вчителем, і в усьому його слухався.

У монастир, де жив преподобний, воду привозили з ріки Йордан на віслюкові. Герасим доручив левові охороняти віслюка, коли той пасеться на березі. Лев старанно виконував цей послух. Але одного разу він заснув у тіні під пальмою. А в той час повз них проходив караван верблюдів. Господар каравану, побачивши одинокого віслюка, подумав, що той заблудився, і забрав його з собою. Коли лев повернувся в обитель без віслюка, Герасим сказав йому:

– Ти з’їв віслюка? Якщо так, то доведеться тобі виконувати всю роботу за нього!

Лев винувато опустив голову. З того часу він почав старанно виконувати свій новий послух – возити в монастир воду.

Через деякий час той самий караван повертався назад. З високого берега лев побачив свого віслюка і радісно кинувся до нього. Взявши губами вуздечку – так він робив і раніше – лев привів його в монастир.

Герасим погладив лева і, усміхнувшись, сказав:

– Я даремно сварив тебе. Ти – чесний звір, і я даю тобі ім'я Йордан.

Ще довго жив в монастирі лев Йордан. Коли преподобний Герасим зовсім постарів і помер, лев засумував, перестав їсти. Він ліг на могилу старця, загарчав так, що здригнулось повітря, і помер.

З тих давніх пір преподобного Герасима Йорданського на іконах часто зображають з левом.

(За журналом „Божа нивка”)

– Чому лев, накульгуючи, прямував до святого Герасима?

– Яка була вдячність лева за турботу святого?

– Як проявилася відданість лева старцю?

– Як святий Герасим виконав настанови Бога Адаму піклуватися про все живе на землі?

Практична робота

– Діти, розгорніть робочу сторінку нашого зошита. Давайте скажемо, які імена дав Адам тваринкам, які зображені на сторінці. (Діти відповідають.) Якщо серед цих тварин є ваша улюблена, то запишіть її назву. А тепер розфарбуйте зображення тих тваринок, про яких ви можете піклуватися вдома. (Діти виконують роботу.)

Бесіда

– Діти, давайте пригадаємо, що з того, що Господь дав людині, є для неї найціннішим і найдорожчим? (Життя.) Так, найцінніше, що є у людини – це її життя. Воно дається людині лише один раз: довге чи коротке, радісне чи сумне, солодке, як мед і гірке, як полин. Але прожити потрібно гідне життя, сповнене добрих вчинків і благородних справ, з любов’ю до Бога і ближніх своїх. Життя – це є дар Божий, і ми повинні берегти цей дар як святиню.

Літературна хвилинка

– Діти, часто у своєму житті ми не цінуємо того, що нам дає Господь: недбайливо ставимося до своїх ближніх, не прислухаємося до їхніх порад. А цінувати починаємо лише тоді, коли щось втрачаємо. Давайте послухаємо оповідання про двох друзів: сліпу дівчинку і хлопчика, який в усьому допомагав їй, проте не зовсім дослухався до її порад.

Сліпа

Жила на світі дівчина, яка народилася сліпою. І мала вона єдиного друга, що жалів її та допомагав їй в усьому.

Дівчина була побожна, а її друг, навпаки, сумнівався та нарікав на долю.

Часто сліпа вмовляла свого друга заспокоїтися й покласти всю надію на Бога, але він не міг до кінця повірити й продовжував вагатися.

Жили вони довго в мирі та злагоді, поки сліпа померла, так і не побачивши сонця.

Почав тоді друг її тужити й горювати:

– Яка несправедливість! – думав він. – Пішла навіки бідна сліпа у темну могилу, і не побачила жодного разу ні квіточки, ні пташечки, ні хмаринки...

Так побивався він, сумуючи, поки (саме на сороковий день після смерті) не з'явилася йому люба подруга уві сні.

– Чому ти, – каже, – сумуєш і побиваєшся даремно? Чи не говорила я тобі, що треба вірити Богові й довіряти Йому, бо Він ніколи не чинить ніякої несправедливості?! Як тільки моя душа розлучилася з тілом, мені відкрилися очі, і я побачила неймовірно прекрасних світлих ангелів, які взяли мою душу на руки й понесли мене навколо всієї землі, і показали мені усі красоти цього світу. Ми бачили океани, моря, льодовики, гори й безодні, озера, річки, ліси, поля, водоспади, сади й парки і найкращі міста світу. думаю, мало хто бачив у своєму житті стільки, скільки мені показав Бог. Коли ж я надивилася на ті земні дива, ангели понесли мене на небо. Непростий був у нас шлях, але з великої милості Божої ми його здолали. І коли ми увійшли у відкриті ворота раю, я побачила такі красоти, яких на землі ніде немає, і нічого подібного немає. Але про це неможливо розказати; ти не зрозумієш мене, як я не розуміла тебе, коли ти пояснював мені, що таке хмаринка і які квіти й зорі.

Прокинувся друг, а в його душі – мир, невимовна радість і світло.

– Сліпий я, сліпий, – вирвалося в нього з душі. – От хто був насправді сліпий: не вона, а я!

І він упав на коліна перед іконою і щиро каявся у своєму невірстві.

– Боже, – благав він, – викорени з моєї душі усякі підозри, усякі сумніви, усякі лихі думки, бо це все – неправда. А єдина, найсправедливіша правда – тільки у Тебе, Отця світла і всякого добра!

І з того дня Господь дав йому непохитну віру, і він почав бачити очима серця.

За Г. Куземською

– Чим відрізнялися між собою хлопчик і дівчинка?

– Чому сумував хлопчик?

– Як заспокоїла дівчинка свого друга?

– Які зміни відбулися з хлопчиком?

А що ми повинні робити, щоб і в нас на душі був мир, невимовна радість, світло? (Мати віру в Бога.)

Підсумок заняття

Лиш для любові варто жить

В цім незбагненнім, дивнім світі,

Любов’ю Господу служить,

Любов’ю всім серця зігріти.

Господь дав Людині найвищий дар – життя. Життя – це радість, добро, любов, яку посилає нам Господь. І наш головний обов’язок – любити Бога, турбуватися про все довкола, допомагати тим, хто потребує нашої допомоги. Якщо посадив квітку – потрібно її поливати. Якщо завів кошенятко – потрібно його годувати. Адже Господь теж піклується про весь світ, а особливо про нас.

На робочий аркуш:

1. Дні творіння

Бог створив на перший день                _________________________________________.

Бог створив на другий день                 _________________________________________.

Бог створив на третій день                   _________________________________________.

Бог створив на четвертий день             _________________________________________.

Бог створив на п’ятий день                  _________________________________________.

Бог створив на шостий день                 _________________________________________.

А на сьомий день Бог                           _________________________________________.

2. Тваринка, про яку я піклуюся – це ____________________________________.

Малюнки тварин: віслюк, кіт, собака, папуга, жираф, слон, муха, кури, порося, хом’як, корова.

2.2. Тема: Життя в раю. Життя у взаємній любові. Спокуса (2 клас)

Мета: ознайомити учнів з біблійною історію гріхопадіння перших людей в раю;

            виховувати в учнів любов до всього творіння Божого;

            вчити дітей стійкості у вірі й сподівання на Божу допомогу.

Тип:   засвоєння нових знань

Обладнання: горщик для кімнатних квітів, земля, вода, цибулинка тюльпана чи нарциса і флакон речовини для підживлення кімнатних рослин, робочі аркуші, олівці

Хід заняття

Діти заходять до класу і оточують вчителя півколом. Заздалегідь вчитель готує невеличкий горщик для кімнатних квітів, землю, воду, цибулинку тюльпана чи нарциса і флакон речовини для підживлення кімнатних рослин.

Вступна бесіда

… Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори…

Ліна Костенко

– Діти, ми щодня милуємося красою навколишнього світу, який створив для нас Бог. Кожній рослинці і тваринці є у ньому місце, і кожну з них Господь ростить і оберігає. А давайте і ми спробуємо виростити рослинку. Ось візьмемо горщик і покладемо в нього цибулинку. Чи виросте наша рослинка? Звичайно ж ні. А що ми повинні зробити для того, щоб вона проросла? Ми повинні в горщик насипати трохи ґрунту. Та чи буде у сухій землі рости наша рослинка? Для неї потрібна вода. Тому ми і наллємо у горщик трохи води. Але ж і води не достатньо для того, щоб рослинка добре росла. Їй необхідна також і їжа, а саме, поживні речовини. Тому давайте ще й підживимо ґрунт. Та всі ми знаємо, що жодна жива істота чи рослина не можуть жити без світла і тепла. Тож давайте поставимо нашого горщика до віконця, де на нього буде вдосталь падати сонячного світла.

– Діти, а навіщо ми з вами так старалися, готуючи цей горщик? Звичайно ж, для того, щоб посадити туди цибулинку і виростити з неї чудову квітку. Ми з вами зробили все необхідне, щоб рослинка проросла, виросла, зацвіла і дала добрі плоди.

От так і Господь підготував усі умови й створив людину, для того щоб вона жила у цьому світі, користувалася всіма благами і щедротами землі і приносила тільки добрі плоди: любов, щедрість, добро, милосердя, терпіння тощо.

– Діти, а скажіть, будь ласка, що станеться з цією квіткою, якщо ми забудемо за неї, перестанемо доглядати, поливати, підживлювати? Вона загине.

А Бог ніколи не забуває про нас, щодня проявляє свою турботу і любов.

Бесіда

– Тож давайте повернемося до райського саду і до перших людей, які жили в ньому.

Життя людей в раю було сповнене радощів і щастя. Совість їхня була спокійна, серце було чисте, розум – світлий. Не боялися вони ні хвороб, ні смерті, не мали потреби в одязі. Нічого їм не бракувало. Їжею для них були плоди райських дерев.

Гра „Райські плоди”

– Діти, ми щойно говорили про те, що Адам і Єва споживали різні плоди з дерев, які росли в райському саду. Їх посадив там Господь, а люди доглядали за ними. Тож, давайте пограємося в гру і назбираємо для Адама і Єви райських плодів. Коли я буду називати такі плоди, ви підстрибнете і ніби зірвете їх з гілочки. Коли ж те, що я назву, не могло рости в саду, а було створене руками людини, то присядьте.

(Варіанти предметів: яблуко, цукерка, слива, персик, гранат, торт, мармелад, вишня, виноград, зефір, груша, абрикос, печиво, халва тощо.)

Бесіда (продовження)

– Між тваринами не було ворожнечі: сильні не чіпали слабших, жили разом і споживали траву і рослини. Ніхто з них не боявся людей, і всі любили і слухалися їх.

Та найвище блаженство Адама і Єви було в молитві, тобто в бесіді з Богом. Бог являвся їм у раю видимим чином, як батько до дітей, і повідомляв їм усе необхідне.

Адам і Єва з любов'ю і радістю слухали Бога. І був у раю Божий лад.

Бог став навчати людей любові. Для цього Він і дав людям цю невеличку, здавалося б, нескладну заповідь – не їсти плодів з „дерева пізнання добра і зла”. Виконуючи це веління Боже, вони могли так засвідчити свою любов до Нього.

Практична робота

– Діти, розгорнемо наші робочі зошити. На аркуші ви бачите два однакових дерева. Давайте уявимо, як Адам і Єва дивилися очима добра і любові на Божий світ. Яким вони його могли бачити: ясне сонечко, блакитне небо, пухнасті білі хмаринки, барвисті квіти, стиглі плоди дерев. А навколо – солодкий спів пташок. Давайте візьмемо соковиті барви і розфарбуємо перший малюнок – райський сад. (Діти виконують роботу.)

Бесіда (продовження)

– Все було добре. Але звідки взялося зло і неправда? Пригадаємо, що перш ніж створити видимий світ, Бог створив світ невидимий, тобто ангелів. Ангели – це розумні духи, вісники, посланці Божі. Їх багато, і всі вони вірно служать Богу. Але один із ангелів так запишався своєю могутністю і силою, що сам захотів стати Богом. І через свою гордість і злість перетворився в злого темного духа – диявола. Добрим ангелам довелося воювати з дияволом і його послідовниками. Їх вигнали з раю. А це сталося тому, що рай – це місце, де немає зла, де панує любов і злагода. З тих пір вони ніяк не можуть заспокоїтися і завжди намагаються зашкодити Богу.

Літературна хвилинка

– Тож, повернемося знову до Адама і Єви і згадаємо, як щасливо вони жили в раю до тих пір, поки диявол не спокусив їх.

Перша спокуса

Диявол заздрив щастю перших людей і задумав позбавити їх райського життя. Задля цього він увійшов у змія і сховався у гіллі „дерева пізнання добра і зла”. І коли Єва проходила повз нього, диявол почав нашіптувати їй, щоб вона скуштувала плодів від забороненого дерева. Він лу­каво запитав у Єви: „Чи правда, що Бог не дозволив вам куштувати плоди з жодного дерева у раю”.

„Ні, – відповіла змієві Єва, – плоди з усіх дерев ми можемо їсти, тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог, не їжте і не доторкайтеся до них, щоб вам не вмерти”.

Та диявол почав брехати, щоб спокусити Єву. Він сказав: „Ні, ви не помрете; але, знає Бог, що коли ви скуштуєте, то самі будете, мов боги, і будете знати добро і зло”. Спокусливі диявольські слова змія подіяли на Єву. Вона подивилася на дерево і побачила, що воно приємне для очей, гарне для їжі і жадане, бо дає знання; і закортіло їй пізнати добро і зло. Вона зірвала плоди із забороненого дерева і стала їсти; потім дала своєму чоловікові, і він теж їв.

Люди піддалися спокусі диявола, порушили заповідь, або волю Божу, – згрішили, впали у гріх. Так сталося гріхопадіння людей.

(За посібником „Відкриваємо для себе Біблію”)

Християнський словничок

Гріх – порушення Закону Божого; поганий, непорядний вчинок; непослух Богу.

Спокуса – те, що вабить, притягує до себе (переважно негативного змісту).

Проблемна бесіда

– А чи забороняють вам батьки робити деякі речі, і чи слухаєте ви їх?

– Як ви вважаєте, чому батьки забороняють вам робити ці речі?

(Діти розповідають про те, які речі їм забороняють робити батьки і висловлюють свою думку стосовно того, чому необхідно прислухатися до цих заборон.)

Практична робота (продовження)

– До спокуси диявола люди дивилися на світ очима добра і любові. Але світ змінився навколо них, постав зовсім в інших фарбах райський сад. Люди проявили непослух, порушили даний Богом закон; зло прийшло до них, і світ змінився в їхніх очах. Не було вже ані солодкого співу пташок, ані барвистих фарб, ані яскравих квітів. Все довкола стало похмурим і недоброзичливим.

– Тож, давайте знову повернемося до наших робочих зошитів і розфарбуємо другий малюнок так, як світ постав перед очима людей після спокуси.

(Діти виконують завдання, розфарбовуючи малюнок темними кольорами.)

Хвилинка святості

– У нашому житті нас оточує багато спокус. І гірко, коли наші недобрі слова і поступки перетворюються у нашу звичку. Щоб такого не сталося, потрібно боротися зі спокусами і перемагати їх у собі. От як зробили це два старці із розповіді „Давай посваримось”.

(Учитель на вибір може презентувати цю розповідь дітям: а) у вигляді оповідання; б) у вигляді заздалегідь підготовленої п’єси-мініатюри.)

Давай посваримось

Ведучий:         Всі ми знаємо, як тяжко позбутися поганих звичок, що нами володіють. Але буває і навпаки: добра звичка володіє людиною і зберігає її. В пустелі, в одній келії багато років жили два старці, і такої вони досягли висоти в незлостивості, що зовсім перестали сваритися. І прийшла одному з них думка...

1-й монах:      От, брате, скільки років ми живемо з тобою разом і ні разу не посварились. А чув я, що всі люди сваряться між собою.

2-й монах:      Так. Але потім, кажуть, миряться.

1-й монах:      От і я думаю: чи не краще нам теж посваритися, а потім помиритися?

2-й монах:      Не знаю, що і сказати.

1-й монах        А то, якщо ми будемо жити і далі без сварок, можемо впасти в гордість.

2-й монах:      Так. Страшне діло! І ще нічого, коли загордиться добра людина, – Бог її виправить. А якщо такий грішник, як я, – тут повна погибель.

1-й монах:      То давай на всякий випадок посваримося.

2-й монах:      Давай, якщо потрібно. А як же ми будемо сваритися?

1-й монах:      Ну, наприклад, бачиш каструлю? Я буду говорити: „Вона моя”, а ти кажи: „Ні, вона моя”, так ми і посваримось. Почали! (Бере в руки каструлю) Ця каструля моя!

2-й монах:      Ні, вона моя.

1-й монах:      (Тихо) Тягни до себе. (Голосно) Ні, моя.

2-й монах:       (Ніяково тягне.) Моя.

1-й монах:      Ця каструля моя.

2-й монах:      Ну, якщо твоя, то й візьми її собі.

Ведучий:         І не змогли вони посваритися, та й не потрібно було. Їхня добра звичка перемогла помилкову думку!

(За збіркою „Добре слово”)

– Про кого йдеться мова в оповіданні? (Про двох старців-ченців.)

– Що спало на думку одному з них? (Посваритися.)

– Що, на думку іншого старця, повинно бути після сварки? (Примирення.)

– Чи змогли посваритися ченці? Чому? (Ні. Тому що їхня доброта перемогла бажання посваритися.)

Підсумок заняття

Господь створив світ прекрасним і добрим. Але люди піддалися спокусі диявола і скоїли гріх. У світі з’явилося зло. Але кожен з нас має силу боротися проти зла. Необхідно лише слухатися Бога і виконувати його заповіді. Бо немає такої темної сили, яку б ми з Божої милості не могли здолати.

„Благословенна та людина, яка стійка до спокуси, адже, пройшовши всі випробування, вона одержить вінець життєвого щастя. ”

Григорій Сковорода

На робочий аркуш:

Зображення райського саду: дерево з плодами, сонце, хмарка, пташка, квітки тощо (два екземпляри).

2.3. Тема: Ми і наші вчинки. Наші гріхи і чесноти (2 клас)

Мета: вчити аналізувати власні вчинки;

            допомогти зрозуміти різницю між гріхом та чеснотами;

            виховувати бажання творити добро;

            виховувати любов до Господа і до свого ближнього.

Тип:   формування вмінь і навичок

Обладнання: робочі аркуші, олівці

Хід заняття

Вступна бесіда

Бог створив

Бог створив усіх звіряток:

Вовка та зайчатко,

Голосистих пташеняток,

Сіре мишенятко.

Бог створив дерева, річку,

Квіточки гарненькі,

Тата, маму і сестричку,

І тебе, маленький!

Людмила Мандрика

(Можна використати також пісню „Це добрий Бог-Отець”. Пісню можна використати також і при виконанні практичної роботи з елементами гри.)

– Господь створив людей по образу та подобі Своїй. А яким є Господь? (Відповіді дітей.) Так, Господь є любов, Господь – вічний, всемогутній, справедливий, терпеливий, милосердний.

– А чи у кожного із людей живуть любов, терпіння, доброта, довіра, милосердя ? А як ви думаєте, чому? (Відповіді дітей.)

– Якими хотів би бачити людей Господь? (Відповіді дітей.) А розібратися з цим нелегким питанням нам допоможе гра „Дерево життя”.

Практична робота з елементами гри

– У ваших робочих зошитах спробуємо зробити так, щоб дерево життя розцвіло. Виберемо лише ті людські якості, які належать Божій людині. (Обираючи ту чи іншу чесноту, діти пояснюють значення слова. Вчитель допомагає. Разом наводять приклади. Можна показувати стрілочками, а можна вписувати у квіточки )

Дерево життя розквітло. Людина, яка пізнає Господа, вірить, живе по вірі, слухаючись Господа, має саме таке квітуче дерево життя. Вдома з батьками можете продовжити допомагати далі квітнути нашому деревцю.

Літературна хвилинка

Послухайте оповідання „Святковий обід” і спробуємо допомогти головній героїні.

Святковий обід

Ніна живе у великій родині. І неї мати, батько, два брати, дві сестри і бабуся.

Ніна в родині найменша: їй восьмий рік. Бабуся – найстарша: їй уже вісімдесят два. Коли сім’я обідає, в бабусі тремтять руки. Несе вона ложку до рота, ложка дрижить і з неї капає на стіл.

Незабаром у Ніни день народження. Мама сказала, що на її день народження буде святковий обід. На обід Ніна запросить усіх своїх подруг. Ось і гості прийшли. Мама накриває стіл білою скатертиною. А Ніна думає: „Це ж і бабуся за стіл сяде. А в неї руки тремтять… подруги сміятимуться. Розкажуть потім у школі: в Ніниної бабусі руки тремтять. ”

Ніна тихенько й каже:

– Мамо, хай бабуся з нами за стіл не сідає.

– Чого? – дивується мама.

– У неї руки тремтять. На стіл капає…

Мама зблідла. Не сказала ні слова, зняла білу скатертину й сховала її в шафу. Вона довго сиділа мовчки. А потім сказала:

– Бабуся нездужає. Тому святкового обіду не буде. Вітаю тебе, Ніно, з днем народження. Моє тобі побажання: бути Людиною.

В. Сухомлинський

- Чому мама побажала Ніні бути людиною, хіба ж вона не людина?

- Яку пораду ми можемо дати дівчинці?

- Як називають людину, яка проявляє турботу про інших? (чуйною, турботливою)

- А протилежні слова до слова чуйність? (байдужість, черствість)

- Над чим потрібно працювати Ніні? Які якості виховувати, чого повчитися? (Відповіді дітей.)

Фізкультхвилинка

Встану до схід сонечка, поки є роса (потягуються)

Юрієва, цілюща, чарівна.                   (ручки догори – показати, яка чарівна)

Вмию личко, щоб було біленьке,      (миють личко)

Вмию очка, щоб були ясненькі,        (миють очка)

Вушка вмию, щоб добре чули           (миють вушка)

І все добре не забули.                         (руки в боки, підняти голівку).

Бесіда вчителя

– А чи бувало вам коли-небудь соромно? (Відповіді дітей.) Так, це і є гріх, коли твоя совість підказує тобі, що ти зробив щось недобре. Гріх віддаляє людину від Господа. Але не тільки „погані вчинки” віддаляють нас від Господа, а ще й „погані думки”, якими лукавий хоче відвернути нас з правильного шляху. І якщо не боротися з ними (помолитися, перехреститися), то він може заволодіти душею людини.

Проблемні ситуації, завдання, запитання

(Робота з підручником. Можна дати по варіантах або групах.)

Прочитайте і дайте відповіді на запитання.

Ситуація 1. Старенька бабуся готувала обід для усієї родини. Втомилася. Взяла газету і примостилася на дивані, щоб трішки перепочити. У цей час Павлусеві дуже захотілося пограти на барабані. Не довго думаючи, взяв барабан. І в ту ж саму мить барабан голосно заспівав: Тра-та-та! Тра-та-та!

- Що ти можеш сказати про Павлуся?

- Чи можна назвати його добрим, чуйним хлопчиком?

- Як би мав повестися Павлусь?

- А яку поведінку обрав би ти?

Ситуація 2. Мама прийшла з роботи. Вона змерзла, бо надворі був сильний мороз. Її пальці так закоцюбли, що вона ледве розстібала ґудзики на шубі. Оля підійшла, допомогла порозстібати ґудзики, подала тапочки, взяла маму за руку і, підвівши до дивана, сказала: „Мамусю! Сідай відпочинь, а я тебе ще й теплою ковдрою накрию, щоб ти зігрілась і не захворіла. ”

- Що можна сказати про Олю?

- Порівняй поведінку дівчинки з поведінкою Павлуся.

- Чи заслуговує Оля на те, щоб її вчинок назвати чемним, добрим, а саму дівчинку турботливою, уважною, чуйною?

Літературна хвилинка

Оповідання „Добре бути чарівником” Г. Поволоцького зі збірки „Надійний друг школяра” (дається для додаткового читання у підручнику; на занятті читає вчитель), або підготувати і показати інсценізацію оповідання Ю. Єрмолаєва „Чуйний хлопчик” із книги Любомири Калузької „Абетка чеснот української дитини” (в ролі Костика може бути вчитель. )

Добре бути чарівником

Учора мама пекла пиріжки з сиром та каже:

– Колю, віднеси гостинця тітці Ганні. Тітка живе поруч в невеличкому будинку – лише вулицю перейти.

– Пригощайтеся, тьотю Ганно, свіжими пиріжками, мама прислала, – каже Микола, ставши на порозі.

– Ох ти ж, мій племінничку любий, дякую тобі. От колись спечу, то й тебе почастую.

– Я, коли йшов до вас, то мало не перечепився. У вас сходинки біля ґанку поламані.

– Оце все хотіла попросити твого батька, щоб полагодив, та все забуваю.

– Я перекажу йому, що ви просили, – пообіцяв хлопчик і вибіг із хати.

Вранці, коли всі пішли на роботу, Микола взяв молоток і цвяхи та й пішов до тітчиної хати. Оглянув сходинку, прилаштував дощечки й кожну прибив.

Увечері до них зайшла тітка Ганна та хвалиться:

– Хтось так гарно відремонтував мені сходинки. Чарівник якийсь.

Микола глянув крадькома на маму й тітку і сам собі усміхнувся.

Григорій Поволоцький

- Що можна сказати про Колю?

- Якими людськими чеснотами наділений хлопчик?

- Чи сподобався такий вчинок Господу? Чому? Доведіть свою думку.

Чуйний хлопчик

Дійові особи: Костя, Марія Петрівна, бабуся.

Лавочка. На ній сидить бабуся.

Костя (про себе): Сьогодні жіноче свято (Жінок-мироносиць). Буду з усіма жінками найчемнішим і найуважнішим з усіх хлопців. Ондечки бабуся на лавочці сидить. Хай вона тільки упустить свою палицю, я одразу ж її підніму. От вона й розкаже всім: „Ой, який же в нас Костик чуйний, уважний та вихований!” Чого ж це вона палицю не випускає? Так і цілісінький день можна прождати.

У дворі з’являється сусідка Кості, Марія Петрівна, з важкою господарською сумкою.

Костя: О! Краще я їй допожу... (Підбігає до Марії Петрівни.) З магазину, чи як?

Марія Петрівна: Еге ж, купила ось до свята.

Костя: Гаразд, так вже й тому бути, донесу вам сумку до під’їзду! Тут зовсім близенько. Давайте, чи що. А то пихкаєте, як паротяг.

Костя простягає руку за сумкою, але сусідка, відсторонивши його, йде далі.

Бабуся: Ой, який невихований, грубий хлопчик.

Костя (до бабусі): Це я невихований? Та ви що, сліпі? Я ж тільки що… на ваших очах… Ну ні вже! Більше нізащо нікому не допоможу. Нізащо! Досить з мене! Дякую!

Біжить, підбивши ногою бабусину палицю. Бабуся скрутно хитає йому вслід головою.

Ю. Єрмолаєв

- Чому сусідка не захотіла скористатися допомогою хлопчика?

- Чому бабуся сказала: „Який грубий, невихований хлопчик”?

- Чи подобається вам поведінка хлопчика?

- Яку пораду ви дали б хлопчикові, щоб усі називали його доброю людиною? (Відповіді учнів.)

Практична робота в робочих зошитах, або робота з підручником

– Шапокляк, як завжди, наробила шкоди. Всі слова докупи стулила. Потрібно допомогти Чебурашці та крокодилу Гені прочитати „золоте” правило Біблії та запам’ятати його. (Якщо завдання буде в робочому зошиті, можна запропонувати дітям вдома розфарбувати.)

Гра „Допоможемо Крокодилу Гені та Чебурашці”

У мене в руках чарівна квітка. На її пелюстках записали наші казкові герої людські чесноти та, на жаль, забули відповіді. Ви по-одному будете підходити до квітки, зривати пелюстку і допомагати нашим казковим героям згадати, що ж для цього потрібно:

- Щоб бути чесними, потрібно …

- Щоб бути ввічливими, потрібно…

- Щоб бути працьовитими, потрібно…

- Щоб бути чуйними, потрібно…

- Щоб бути лагідними, потрібно…

Підсумкова бесіда

- Для чого створив Господь людину?

- Що ми називаємо гріхом?

- Назвіть людські чесноти.

- Як ви оцінюєте свою поведінку?

- Яким би ти хотів бути? (Відповіді дітей.)

Отже, Господь дав нам розум, волю, безсмертну душу для того, щоб ми пізнавали Господа, прагнули бути схожими на нього, ставали все краще і краще, жили по вірі. Тобто любили Бога і людей, творили лише добрі справи і боролися зі злом.

- А що допомагає боротися зі злом? (Відповіді дітей.)

Звершай лише добро

Сказав мудрець:

– Живи, добро звершай!

Та нагород за це не вимагай.

Лише в добро і вищу правду віра

Людину відрізня від мавпи і від звіра.

Хай оживає істина стара:

Людина починається з добра!

Любов Забашта

(Можна запропонувати дітям додатково почитати тексти до теми з підручника.)

Для додаткового читання

Чому дідусь такий добрий сьогодні

 Поліз Андрійко на шовковицю:привабили чорні ягоди. Навтішався вволю, а тут дощ пішов.

Пересидів Андрійко дощ. Хотів з шовковиці злазити, аж дивиться – сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов дідусь після дощу в сад.

„Що ж його робити? – думає Андрійко. – Злізати з шовковиці – струсиш на дідуся всю воду з листя, змокне під дощем, захворіє. ”

Сидить Андрійко, притулившись до гілки, боїться ворухнуться. Чекає поки дідусь до хати піде. А дідусь не йде.

Вже сутеніти стало, коли підвівся дідусь, питає:

– Чому це ти на дереві сидиш, внучку?

– Боюся струсити на вас краплі, дідусю…

– Злазь, Андрійку…

Дідусь відійшов, Андрійко зліз з шовковиці.

Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка.

„Чому це дідусь такий добрий сьогодні?” – з подивом подумав онук.

В. Сухомлинський

- Якими рисами характеру наділений Андрійко?

- Чому, на вашу думку, оповідання В.Сухомлинського називається „Чому дідусь такий добрий сьогодні”?

Робочий аркуш

„Дерево життя”

терпіння                                                                                                                прощення

                        милосердя                                                                     чуйність

ввічливість                                                                                                         уважність

жорстокість                                                                                                                                 працьовитість

любов до ближнього                                                                                              скромність

байдужість                                                                                                                  лінь

чесність                                                                                                                                 невихованість

доброзичливість                                                                                              

зневага                                                                                                                                             гординя

вірність

„Золоте” правило Біблії

Чинітьзіншимитак,якбивихотіли,щобчинилизвами.

2.4. Тема: Не роби собі кумирів (2 клас)

Мета:   повторити, що є гріхом;

             ознайомити дітей із другою Божою Заповіддю;

             дати роз’яснення щодо кумирів;

             розвивати здатність розрізняти гріхи та добродіяння щодо другої Заповіді;

             виховувати любов до Бога, шанобливе ставлення до інших.

Тип:   засвоєння нових знань

Обладнання: робочі аркуші, олівці, Біблія, фрагменти мультфільмів

Хід заняття

Вступна бесіда

– По дорозі до вас я зустріла одного давнього знайомого, автора багатьох дитячих оповідань Бориса Ганаго, який повідав мені дуже цікаву історію, якою я із задоволенням поділюся із вами.

(Діти прослуховують оповідання „Хочеш бути королем?” в авторському виконанні (фонозапис) або у виконанні вчителя. Заздалегідь рекомендується підготувати невелику виставку книг автора).

Біля вітрини канючить малюк:

– Купи це! Купи це!...

Мама послухає, послухає, а потім не втримається і купить. Принесуть нову іграшку додому, дитина пограється трохи і закине її в куток. А там уже ціла гора „купи-купи” валяється.

Іде вулицею бабуся з Олесею. Побачить дівчинка що-небудь цікаве, попросить купити, а бабуся спокійно пояснить:

– Зараз у нас грошей немає. Тільки на молоко.

Олеся – розумниця, подумає-подумає і скаже:

– Ну, добре, потім.

Згодом про своє бажання вона забуде, а про те, що грошей мало, пам’ятає. І, якщо їй захочеться чого-небудь, сама собі каже:

– Потім, потім…

Зовсім крихітка, а своїми бажаннями керує.

Одного разу король Фрідріх, втомившись від важливих справ, вийшов на прогулянку. На темній алеї він зіткнувся зі сліпим.

– Хто ти? – запитав Фрідріх.

– Я – король! – відповів сліпий.

– Король? – здивувався монарх. – І ким же ти управляєш?

– Собою! – сказав сліпий і пройшов мимо.

Фрідріх задумався.

Можливо, дійсно легше керувати цілою державою, аніж собою, своїми бажаннями.

А от Олесі це зовсім неважко. Побачить у вітрині гарну іграшку чи шоколадку – і махне рукою:

– Потім, потім…

Хіба вона не королева?

Борис Ганаго

– Скільки історій ви почули?

– Що ми можемо сказати про малюка? А про Олесю?

– Як ви вважаєте легко керувати собою, своїми бажаннями?

– Чи можна сказати, що малюк та сліпий служили своїм власним потребам та бажанням?

Ознайомлення дітей з другою заповіддю

Не сотвори собі кумирів

І не твори земних богів.

Є Бог один, з початку світу

І до кінця віків!

– Хто такі кумири? (Відповіді дітей.)

Кумир – зображення, статуя язичницького божества, ідол, істукан або бовдур. Предмет нетямущої любові, сліпої прихильності. Кумир за визначенням – об'єкт поклоніння.

„Не створи собі кумира”... Цитата з Біблії, друга із заповідей даних Мойсею Господом. Вона забороняє ідолослужіння. Уживається в значенні: не покланяйся сліпо комусь чи чомусь як ідолу, бо це є гріхом.

– Чи можна сказати, що почуті вами історії про кумирів, яких створили для себе люди?

– Але потрібно розібратися в тому, що можна вважати ідолом (кумиром).

Перегляд фрагментів мультфільмів

Учні переглядають уривки з мультфільмів і називають вчинки головних героїв, які неугодні Богу (погані вчинки). Можливо показати 1-2 уривки, решту згадати.

Перегляд уривків із мультфільмів: „Три товстуни” (уривок, скільки страв готувалося для товстунів, а вони все їли та їли; „Дюймовочка” (Жаба навчає сина: поїли – можна й поспати, поспали – можна й поїсти). Після перегляду уривку зразу називати поганий вчинок – гріх об’їдання: любити багато поїсти смачненького. „Квітка-семицвітка” (можна показати уривки всього, чого хотіла дівчинка до слів „Шість пелюсток використала і нічого корисного.”) – слу­жін­ня своїм бажанням; „Казка про мертву царівну” (уривок, як цариця розмовляє з дзеркалом) – гріх служіння своєму самолюбству, любування собою; „Заєць та їжак” (уривок, як заєць вихва­ляється, що він чемпіон) або „Колобок” – гріх хвастовства, самовпевненості; „Морозко”, „Попелюшка”, „Дванадцять місяців” – жага до наживи, сріблолюбство; „Колобок” або „Сказка о глупом мышонке” – про улесливість.

Підсумкова бесіда після перегляду

Герої створили собі кумирів (на дошці дерево, яке не принесе плода):

Самозакоханість

Вихваляння

Забави

Гординя

Об’їдання

Віра в талісмани, амулети

(Кожне з них ще раз стисло пояснюється дітьми з допомогою вчителя.)

Робота в зошитах

Допоможіть кроту вийти на поверхню і виконайте його завдання.

Фізкультхвилинка

Ми по лісу всі ідемо,                (крокуємо на місці)

А кругом дерева:                      (розводять руки в сторони)

Ось такі високі,                         (руки вгору)

Ось такі широкі.                       (руки в сторони)

Ось поляна – тут дуби.             (руки вперед)

Під дубами є гриби.                 (присіли)

Кошики ми взяли                     (руки на пояс)

І гриби збирали.                       (повороти тулуба)

Робота з книжкою

Пихата літера

Жив на світі Мудрий Чоловік. Він придумав літери. Вирізав їх із березової кори, поклав до козубця й думає: „Ось піду завтра до людей, навчу їх писати і читати. ”

Минула ніч. Зібрався Мудрий Чоловік йти до людей. „Треба, – думає, – розмістити літери так, щоб легко було вчитися читати”, розкладає літери: А, Б, В… Усі літери спокійно чекають своєї черги. Тільки одна „Я” не може стерпіти. Все сунеться Мудрому Чоловікові в руки, нагадує про себе: „А я куди? ” Розгнівався Мудрий Чоловік і каже:

– А з тобою буде немало біди. Сиди, будь ласка, й чекай своєї черги.

Та літері „Я” не терпиться. Вона сама лізе Мудрому Чоловікові в руки й каже:

– А мене чому забуваєш?

Подумав мудрий чоловік і сказав:

– „Я” буде на останньому місці.

В. Сухомлинський

– Навіщо Мудрий Чоловік придумав літери?

– Як поводилася літера „Я”?

– Чому Мудрий Чоловік поставив літеру „Я” на останнє місце?

– Чи приємно вам спілкуватися з хлопчиками чи дівчатами, які постійно окрім себе нікого не бачать і не чують?

– Чи не впізнає хто себе? (Відповіді учнів.)

– Кому ж служать люди, які окрім себе нікого не бачать і не чують? (Собі, а це є гріх проти другої заповіді. Такі людини із себе роблять кумира, забуваючи про Господа.)

Бесіда з елементами проблемних ситуацій

(За вибором учителя можна прочитати оповідання Б. Ганаго „Ігровий автомат” або „Вибір” із журналу „Стежинка”.)

Ігровий автомат

Побачив один хлопчик ігровий автомат, який виблискував на сонці і манив до себе:

– Ну, підійди, торкнися, пограй зі мною…

А в душі хтось шепнув:

– Не звертай уваги. Це його тато називав одноруким бандитом!

Автомат, переливаючись вогниками, твердив своє:

– Чого задумався? Це ж море задоволень? Купу грошей отримаєш.

– Чому б не зіграти? – подумав хлопець. – Я тільки спробую. У мене і гроші є – мама на булочку дала.

– Ну, давай! – нашіптує автомат.

Кинув хлопчик монетку і вмить програв. Постукав по апарату – раптом гроші назад вискочать. Де там: автомат міцно їх ухопив, не віддає. Відігратися захотілося, та в кишенях пусто. Як завтрашнього дня дочекатися?

Лише ранок наступив, попросив у мами на булочку – і знову в ігровий зал. Знову продув. Уже з силою стукнув по однорукому, навіть зі злістю: віддай назад мої гроші! Той не віддає і немов шепоче:

– Іншим разом повезе.

– Гаразд, завтра знову прийду, – вирішив хлопчик. – Погано, що мама всього на одну гру, тобто булочку, дає.

Мама, до речі, одного разу спитала:

– Що було в школі на сніданок?

Він сходу щось вигадав. Раніше ніколи не обманював, а тут якось само по собі вийшло, навіть оком не моргнув. Збрехав і не помітив, а сам весь час думав, де б гроші дістати і ще разок зіграти. Засинав і вставав з цією думкою. Усе вірилося, що тепер-то він точно виграє. Колись має поталанити.

Повісив якось тато піджак на стілець. З кишені гроші виглядали. Перед очима хлопця відразу автомат виник і став нашіптувати:

– Візьми кілька папірців. Тато не помітить. Він навіть не пам’ятає, що там у нього валяється.

– Що ти робиш? Хіба можна лізти у чужу кишеню без дозволу? – запитує хтось усередині.

– Завтра виграєш – віддаси, – заспокоює інший голос.

Так поселився однорукий в думках хлопчика і привчив його у тата рідного красти, зробив злодюжкою, слугою бандита невидимого – сатани.

Ось що значить допустити погану думку, не прогнати вчасно, повірити їй.

Борис Ганаго

– Як звичайний хлопчина перетворився на злодюжку?

– Кому служіння він обрав?

– Який внутрішній голос весь час розмовляв із хлопчиком? (Відповіді учнів.)

Ви побачили, як думки, які ми впускаємо у своє серце і не боремося з ними підкорюють людину служити ідолу – ігровому автомату, а значить сатані.

Вибір

Прийшовши зі школи, Матвійко швиденько пообідав і побіг вмикати комп’ютер. Однокласник приніс йому нову комп’ютерну гру. Як давно Матвійко мріяв про неї!!!

– Сьогодні ні на крок з дому, – вирішив він.

Лише хлопчик сів коло комп’ютера, щоб полинути в захоплюючий світ пригод, задзеленчав телефон.

– Привіт, Матвійку, – сказав Петрик, – ти не забув, що сьогодні п’ятниця, а отець Вадим просив навести лад на церковному подвір’ї. Якщо пообідав, виходь, ми чекатимемо тебе на вулиці. (Хлопці ходили до недільної школи.)

– Сьогодні? – неохоче перепитав Матвійко. – А я не можу…Ну, ніяк…

Хлопчикові незручно було признатися, чим саме він зайнятий, тому почав вигадувати причини відмови.

– Ну, дивись, як хочеш, ми за півгодини виходимо. – Петрик не мав часу слухати виправдовування товариша.

Як могли розгортатися події далі? (Відповіді дітей.)

– Ну й добре, – подумав Матвій і з азартом взявся блукати таємничими лабіринтами та відбивати атаки монстрів. Однак, бавлячись у таку бажану гру, хлопчик чомусь не отримував задоволення і весь час поглядав на годинник.

І ось уже вкотре відвівши погляд від екрана комп’ютера, Матвій замітив на канапі розгорнуту книгу. Побачив також і малюнок із зображенням чоловіка, що сидів за столом, на якому було повно грошей.

Матвійко вчора читав цю біблійну історію і знав, що той чоловік – це митар Матвій. До ньо­го прийшов Ісус і сказав: „Іди за мною! ” Матвієві дуже важко було прийняти рішення: він, збирач податків, дуже любив гроші, і от тепер Ісус пропонував йому покинути це заняття і піти за ним.

Однак Матвій зробив правильний вибір: пішов за Ісусом, став апостолом, а потім написав Євангеліє.

А сьогодні Матвійкові чомусь здавалося, що це до нього звертається Ісус: „Іди за мною! ” Хлопчик зрозумів, що перед ним так само, як і перед митарем Матвієм, стоїть вибір. Матвійко швиденько виключив комп’ютер і побіг на вулицю, де його вже чекали товариші.

(З журналу „Стежинка”)

– Чим для Матвійка був комп’ютер спочатку? (Кумиром.)

– Чи завжди ви легко можете вимкнути, встати і піти від комп’ютера займатися корисними справами?

– Що допомогло Матвійкові? (Відповіді учнів.)

У житті людини завжди є вибір. Знайомство з кумиром розчаровує, яким би той кумир не був: чи то їжа, чи то людина, чи то гроші, чи вихваляння. Рано чи пізно воно набридне. А Христос не розчаровує. Він завжди поруч і хоче для нас лише добра.

Робота в робочих зошитах

Розфарбуйте колос, повний зерна, врожайний. Куди він дивиться?

(Після відповідей дітей вчитель продовжує розповідати, а діти розмальовують.)

Порожній колосок

Хлопчик з батьком йшли житнім полем. Хлопчик запитав у батька:

– Чому це, тату, один колосок нагнувся до землі, а інший вгору дивиться.

Батько відповів:

– Колосок, що до землі нахилився, повний зерна, урожайний, а той, що вгору дивиться, – легкий, порожній, непотрібний. Так і людина: смиренна завжди голову схиляє перед ближнім і дає плід добрий, а горда зверхнім поглядом ніби зверху дивиться на всіх і підноситься над усіма.

(Зі збірки „Заповіді Божі в оповіданнях”)

Підсумок заняття

Гра „Перевір, чи зрозумів”

Коли вчитель називає гарний вчинок, показуємо рукою: „Все чудово!”, а коли гріх проти заповіді „Не роби собі кумирів”, то кажемо: „М-м-м”.

- підпорядковувати свої бажання іншим;

- крім себе нікого не бачити;

- любити їсти донесхочу;

- поважати бажання інших людей;

- поважати, шанувати старших;

- гратися у комп’ютер до забуття;

- в міру дивитися телевізор.

Не сотвори собі кумира –

Лиш Бог один, що любить нас.

Остання Він надія миру

Живи, змирись і в Бога вчись.

(Можна запропонувати дітям вдома для додаткового читання прочитати уривок із оповідання Олени Чепілки „Правильне дзеркало”, відповісти на запитання і продумати, як розгорталися події далі.)

Для додаткового читання

Правильне дзеркало

Іванко ходить у другий клас, але робить це без будь-якого задоволення, бо так треба. Та яке може бути задоволення, якщо всі, кому не лінь, його кривдять? А все через те, що він дуже маленький на зріст. У нього ніякої солідності немає! Хлопці ставлять йому підніжки, ляскають по лобі, а дівчатка називають коротуном. Ну, що робити в такій ситуації, як жити? От Толяна з їхнього класу усі побоюються. Він хоча худий, костлявий, та он як ходить: пере­валь­цем, руки в кишенях. Слова цідить скрізь зуби і вміє плюватися, як старшокласники. У класі навіть подейкують, що Толян уже курить. Може, й Іванкові слід опанувати такий поваж­ний вигляд, як у Толяна? Ну хоча б на час, поки хлопці забудуть, що раніше з нього глузували! Так міркував хлопчик, повертаючись додому. Ці думки не полишали його й тоді, коли він готував уроки.

Увечері батьки забрали молодшого Іванкового братика і поїхали в гості. На диво, Іванко захотів залишитися вдома сам. Хлопчина мав свої, куди важливіші плани. Тільки-но за батьками зачинилися двері, він поспішив до великого дзеркала у вітальні. Хлопчик засунув руки в кишені так, щоб великі пальці залишилися зовні, і, відійшовши до протилежної від дзеркала стіни, спробував пройтися так само, як Толян. Спочатку нічого не виходило, але після тривалих репетицій він зрозумів, чого йому бракує. Ну звичайно, ще ж треба задерти голову, немов дивишся на всіх згори! Іванко пройшов ще раз і ще. Ага, вийшло! Точно, як у Толяна, але далі було складніше. Треба ж навчитися крізь зуби цідити слова. Це так по-дорослому, так незалежно! Опанувати манеру розмови Толяна виявилося куди складніше, ніж навчитися ходити перевальцем. Іванкові здавалося, що так багато він ще не розмовляв, та ще й сам із собою. Якби в них був папуга, він би, напевно, опанував не один десяток слів за цей вечір. Іванко був зовсім утомленим, коли повернулися батьки. Хлопчик зрозумів, що тільки час і наполегливі вправи допоможуть йому домогтися бажаних результатів, тому вирішив продовжити завтра.

За вечерею батьки раптом переглянулися, коли почули Іванка. Чи то язик у нього від пере­втоми в школі почав заплітатися, чи то хлопчик просто хоче спати, але розмовляв він якось дивно.

Багато днів репетирував Іванко над образом, що був йому так потрібен для авторитету в класі. Нарешті хлопчик сміливо міг поставити самому собі „12” і за ходьбу перевальцем, і за балаканину крізь зуби, і навіть за плювки на відстань. Нарешті тепер це можна було продемонструвати у своєму класі! Іванко ввечері востаннє подивився на себе в дзеркало. Здорово! Який сміливий, гордий хлопець дивиться на нього із дзеркала! Так, нехай тепер усі в класі попадають від подиву!

Олена Чепілка

– Чи сподобався вам теперішній Іванко?

– Назвіть помилки, яких припустився Іванко?

– Яку Заповідь порушив хлопчик?

– Поміркуйте, як розгорталися події далі.

Робочий аркуш

1. Знайди шлях, яким кріт вийшов із нірки на поверхню, рухаючись лише за добродіяннями. Розфарбуй.

               витрачаю гроші на солодощі

                                                           не хвалюся своїми успіхам

                            люблю дивитися телевізора

                                    обожнюю знаменитих людей               не хизуюся багатством батьків

      не порушую пісних днів та постів

            стриманість у їжі

                                       люблю пишатися собою

                                                      завжди отримую те, чого хочу

                                                      не люблю командувати

                           ігри на комп’ютері понад усе

 не вважаю себе розумнішим та кращим всіх

2. Розмалюйте колосок повний зерна, урожайний, а порожній – закресліть.

3. Розділіть на слова і прочитайте.

Смиренналюдиназавждидаєпліддобрий, агорда-підноситьсянадусіма.

2.5. Тема: Цінність людського життя. Життя – дар Божий (3 клас)

Мета:     допомогти дітям усвідомити що людина – найдосконаліше створіння Боже на землі;

               формувати усвідомлене розуміння поняття „життя”, його унікальної цінності;

               спонукати учнів до роздумів над важливими життєвими проблемами;

               виховувати ставлення до власного життя та життя інших людей, як найвищої цінності;

               виховувати у дітей любов до Бога, ближнього свого, почуття доброти, щирості, милосердя, упевненість у своїх силах на користь добра.

Тип:       вивчення нового матеріалу

Обладнання та наочність: іконописні зображення (репродукції) Ісуса Христа, Діви Марії, святих, чиї імена носять діти; ілюстрації на біблійну тематику, вислови видатних філософів про сенс життя, „дитячі долоньки”, „картки підтвердження”, роздатковий матеріал.

Хід заняття

І. Організаційний момент

Перевірка готовності до уроку (церковний дзвін, щебетання пташок, музичний супровід).

Вчитель:    Боже, Отче, глянь на діти

                   На дрібні оції квіти,

                   Світи сонцем і зірками

                   Над малими школярами.

Діти:          Дай нам сили і охоти,

                   До навчання до роботи,

                   Щоб росли ми здоровенькі,

                   На потіху батьку й неньці.

Вчитель:    Дух Святий хай з вами буде,

                   Щоб росли з вас добрі люди .

(Діти повертаються до гостей )

Діти:            Гостей дорогих ми вітаємо щиро ,

                     Приймаємо з хлібом , любов'ю і миром .

II. Актуалізація опорних знань

Вчитель:    Пригадаємо назву теми , яку ми розпочали вивчати в 3 класі: „Світ наповнений любов'ю”.

Вчитель:    Любов придумана не нами,

                   Вона від Бога нам дана.

1. Запитання дітям:

– Хто сотворив небо і землю?

– Наш Господь Бог.

– Хто сотворив мерехтливі зірки на небі?

– Наш Господь Бог.

– Хто сотворив безмежне море?

– Наш Господь Бог.

– Хто сотворив небесних пташок?

– Наш Господь Бог.

– Птахів Бог сотворив крилатими, щоб ми, дивлячись на них, завжди мріяли полинути в небо.

– Хто сотворив тебе і мене?

– Наш Господь Бог.

Дитина:     Сонце, квіти, кущик, воду,

                   Дивовижну всю природу,

                   Хмари, звірів, зими й весни

                   Сотворив Отець Небесний.

                   Маєш очі, ноги й страву ?

                   Господа шукай на славу.

                   Прославляй людино Бога ,

                   Бо що маєш все від Нього.

2. Проблемні запитання

– А що ми маємо від Бога?

– Що створив Господь Бог?

– За що ми можемо Йому дякувати?

– Доповніть одним словом , і цією запаленою свічечкою , теплотою дитячих долоньок і добротою свого серця передайте одне одному – слово вдячності нашому Творцеві.

(Діти промовляють свої слова, за що вони дякують: за небо, зорі, пташок, звірів, дерева, квіти, травичку, моря, океани, тебе й мене...)

– Кому ж дарував Бог життя?

Дитина:     І кожній комасі,

                   І кожній пташині,

                   І кожній тварині,

                   І кожній людині –

                   Усім дарував Бог життя.

III. Основна частина уроку. Вивчення нового матеріалу .

1. Вступне слово

Вчитель: – З любові Бог сотворив світ. Творець сотворив нас з вами за образом Своїм і подобою.

Що дав нам Творець? (Розум, щоб ми розуміли як робити добро; добре серце, щоб ми любили Бога і людей; дав свободу волі, щоб ми прагнули за власним бажанням робити добро.

У народі кажуть: „У людини з добрим серцем світла душа.” „Добро роби – добре буде!” (вчитель показує вислови і зачитує їх).

Кого і що ми маємо любити?

2. Діти читають вірші:

Люби, дитино, квітку і комаху,

Люби усе, що бачиш ти навкруг!

Бог дав любов, але не пута страху,

Він є Отець. Він є найкращий друг!

Люби свій край, люби свою родину,

Свята земля – її також люби,

І свій народ, і кожную людину,

А любиш – отже, всім добро роби.

Для чого ми прийшли в цей світ?

Не убивати, нищити, ламати –

У світ прийшли ми будувать, любить,

І берегти , й творіння шанувати –

Руками нашими сам Бог творить!

3. Проблемне запитання:

– Що в людини найдорожче, найцінніше ?     (Життя.)

4. Пояснення нового матеріалу

Вчитель:    Найцінніше, що є у людини – це її життя. Воно дається лише один раз, і кожній людині – своє. Довге чи коротке, неповторне і звичне, радісне чи сумне, солодке, як мед, і гірке, як полин – воно триває лише від народження до смерті, і його не можна прожити двічі. Ніхто із людей не має права обривати чуже життя (вбивство) і вкорочувати собі віку (самогубство). Це великий гріх, про це говориться у шостій заповіді Божій.

Таємниця життя... Тож для чого людина приходить у цей світ? Щоб помучитись, настраждатись і безслідно піти у забуття? Ні. Прожити треба повноцінне, гідне життя сповнене добрими вчинками і благородними справами, з любов'ю до Бога і ближніх своїх. Кожна така людина має надію на вічне, щасливе життя в майбутньому, в Царстві Небесному, в Раю.

У що ми маємо вірити? Вірити в майбутнє Царство Боже – без плачу, без горя і біди.

Умерши, жити вічно? Чи це можливо? Слово Боже, Святе Письмо і Святе Передання кажуть: так! (Наводяться приклади життя святих, експозиція релігійних книжок, ікони). Життя святих приклад для наслідування.

ІV. Сприйняття і закріплення вивченого матеріалу

1. Практична робота учнів

Вчитель:    Якою ж повинна бути справжня людина в цьому житті?

Учень:        Лиш той, хто вміє інших поважати,

                   Дружити прагне, товаришувати,

                   Той зможе у житті порядним стати.

                   А зараз риси справжньої людини нам назвати.

Вчитель:    Діти, обведіть свою долоньку простим олівцем і запишіть позитивні риси, які б ви хотіли мати в себе. (Діти називають: доброта, ввічливість, щедрість, чесність тощо.)

Ті риси які, на вашу думку у вас є, відмітьте зеленим кружечком. А ті риси, які вам треба розвивати в собі, виховувати, відмітьте червоним кружечком.

(На дошці – малюнок дерева без листя. Діти, виконавши завдання, прикріплюють свої паперові долоньки на гілках дерева, ніби листочки, зачитуючи вголос написану на ній позитивну якість.)

– Тож якою повинна бути справжня людина у цьому житті? (Відповіді учнів.)

2. Бесіда з учнями

– Для чого живе людина на Землі? (Щоб творити добро і добрий слід залишити після себе.) Життя є дар Божий. Ми повинні берегти цей дар як святиню.

3. Індивідуальна робота (роздатковий матеріал, текст додається).

– Доповніть речення словами з довідки.

Доповни речення словами

Любимо __________________ всім ____________________.

Він ___________________ нас.

Любимо _______________, як уникаємо __________________, слухаємо наших ______________, а також тоді, коли молимося та ____________________ церкви кожної _________________.

Ми повинні любити наших ____________________, робити ______________ тим, хто нас _______________, допомагати тим, хто ____________________ нашої допомоги.

Довідка

Бога, серцем, сотворив, Бога, гріха, батьків, ідемо, неділі, ворогів, добро, не любить, потребує.

3. Коментоване читання доповнених речень дітьми

4. Обговорення власних думок учнів

5. Фізкультхвилинка. (Пісня в рухах, діти беруться за руки і разом співають пісню)

Життя пережити не ліс обійти,

Є в ньому тривоги, є й радісні дні,

Летить рік за роком неначе птахи,

Ніколи не вернеш прожиті роки.        2р.

6. Дарунки доброти – сердечка.

Вчитель:    Уявіть, що добра чарівниця прийшла до нас у клас і подарувала скриньку з дарунками доброти. (Вчитель демонструє скриньку у вигляді сердечка.)

Перелічіть усе, що може бути добрим (добрі очі, добра посмішка, добре слово, добра душа). Так, діти, тіло – храм душі, а душа – образ Божий.

– Подивимось один на одного добрими очима.

– Посміхнемося один до одного доброю посмішкою.

– Скажемо один одному добре слово.

– Побажаємо один одному доброго здоров'я.

V. Підсумок уроку

Вчитель:    У чому полягає цінність людського життя? В його неповторності і в нерозривному зв'язку з Богом і ближнім.

Вслухайтеся у слова Миколи Островського:

„Найдорожче в людині – це життя. Воно дається один раз, і прожити його потрібно так, щоб не було нестерпно боляче за безцільно прожиті роки, щоб не палила ганьба, за підленьке і дріб'язкове минуле... ”

2.6. Тема: Святість імені (3 клас)

Мета: пояснити учням значення імені для людини;

            роз’яснити учням, що людина своєю поведінкою, способом життя освячує своє ім’я, робить його почесним, безсмертним;

            розвивати повагу до імені, уміння звертатися до ближніх;

            виховувати почуття вдячності до свого небесного покровителя, бажання наслідувати його життя.

Тип:   засвоєння нових знань

Обладнання: ілюстрації із зображенням відомих людей, полководців, фотокартки, ікони.

Хід заняття

І. Вступна бесіда

Загадка

Його має кожен, а користуються ним інші. (Ім’я)

Гра „Назви своє ім’я”

Діти передають один одному свічку й запитують ім’я один в одного.

– Як називають вас рідні? А яке ім’я записане у вашому свідоцтві про народження?

(Андрійко – Андрій, Сергійко – Сергій, Павлик – Павло, Люда – Людмила, Люба – Любов тощо.)

– А як звертаються до вчителів, дорослих? Що означає ім’я Сергій Іванович? (Сергій, син Івана.)

– Кому подобається своє ім’я і чому?

– Імена подобаються тому що гарно звучать, чи тому що подобаються люди, яким ці імена належать? (Відповіді дітей.)

ІІ. Основна частина

1. Бесіда вчителя

Кожну людину ми можемо називати по-різному: Сергійко, Сергій, Сергій Якович. А як вас називають рідні? Як ви звертаєтесь один до одного? (Відповіді дітей.)

Є імена офіційні, а є й такі, які використовуються в сім’ї, в колі друзів. Та кожен повинен пам’ятати, що кожному з нас надається ім’я, котре ми повинні з честю пронести через усе життя.

Хлопчикам можуть даватися імена на честь батька, діда, прадіда чи близьких рідних. Дівчаткам – на честь матусі, бабусі, прабабусі чи хрещеної.

А можуть даватися дітям імена на честь хороброго воїна, мужнього героя, славетного поета, доброго знайомого, святого.

Назвіть імена відомих вам знаменитих людей. (Георгій Жуков, Юрій Гагарін, Тарас Шевченко, князь Влодимир, княгиня Ольга та ін.)

Георгій Жуков був названий на честь святого Георгія Побідоносця (день пам’яті – 6 трав­ня). Святий Георгій (Юрій) усім дарує мужність, здатність до захисту слабких. Усі якості святого Георгія успадкував і Георгій Жуков. Він був великим полководцем. Під його командуванням була отримана перемога над фашистами.

2. Декламування вірша

Ось послухайте вірш „До святого Юрія”.

До святого Юрія

Я хотів би бути, як той лицар бравий,

Змієборець Юрій на баскім коні,

Побивати зміїв – ворогів лукавих,

Що несуть неволю рідній стороні.

Я б хотів від кривди правду боронити,

Від неволі – волю, і добро – від зла,

Помогти, щоб радість панувала в світі

І щоб сум розвіявсь, як прадавня мла.

Ти на сурму граєш, Юрію-герою,

Як полями їдеш, стугонить земля, –

Дай хоч доторкнутись до своєї зброї,

Щоб як ти, відважним серцем став і я.

3. Пояснення значення імен

Ім’я Іван (за церковною традицією – Іоанн). Це ім’я носять святі Іоанн Хреститель (Предтеча) та апостол Іоанн Богослов. Іоанн Хреститель всім, кому він є покровителем, дарує любов до молитви та посту, а також правдивість і безсмертя. Іоанн Богослов же дарує розум, вміння гарно вчитися, любов до Божого слова, ближніх, відданість.

Свята Наталія – всім Наталкам дарує вірність, уміння господарювати.

Свята Ольга – мудрість, розпорядливість.

Хто бажає дізнатися про значення свого імені, ознайомтесь з іменним календарем. Ви дізнаєтесь про значення свого імені та про те, в який день згадують і вшановують вашого святого.

4. Розгадування кросворда

Користуючись іменним календарем, розгадайте кросворд

1. Жіноче ім’я, яке означає „мир”. (Ірина)

2. Жіноче ім’я, яке означає „мила людям”. (Людмила)

3. Чоловіче ім’я, яке означає „бадьорий, міцний”. (Валерій)

4. Чоловіче ім’я, яке означає „шляхетний”. (Євген)

5. Чоловіче ім’я, яке означає „той, хто володіє світом”. (Володимир)

6. Чоловіче ім’я, яке означає „римлянин”. (Роман)

7. Чоловіче ім’я, яке означає „цар”. (Василь)

– Яке слово ми прочитаємо? (Іменини)

5. Пояснення вчителя

– А чи одне і те ж означають день народження й іменини? Що ж таке іменини?

Це день пам’яті святого, на честь якого назвали людину. Цей день може співпасти з днем народження, як от у Георгія Жукова.

Цей день ще називають Днем Ангела. При хрещенні людині дається ім’я святого, який і стає Небесним Покровителем.

6. Розповідь учителя

– Ось послухайте оповідання про святих діток і їхню матір. А імена їхні вам відомі. (Показати ікону святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.)

У давні часи, коли у Римській імперії панував нечестивий імператор, постраждали благочестива жінка Софія і три її доньки – Віра, Надія і Любов. Найстаршій, Вірі, на той час було 12 років, а наймолодшій, Любові, – 9 років. Залишившись удовою, Софія вела побожне життя і в побожності виховувала своїх донечок.

У Римі чимало людей знало про християнські чесноти цієї родини. Та це не подобалося цареві, який переслідував християн.

„Настав час, коли ви будете вінчатися мученицьким вінцем з улюбленим Женихом своїм, і разом з Ним увійдете до пресвітлих осель Його”, – так говорила мати своїм дітям перед стратою. На очах матері стратили всіх трьох донечок. Святу Софію цар лишив живою, щоб вона мучилась через втрату дітей.

Мати поховала тіла мучениць і скоро, з туги за страченими дітьми, померла сама. Це сталося близько 137 року після Різдва Христового. Так перші християни терпіли муки за свою віру.

Як бачите, мучениками за віру ставали не лише дорослі, а й діти. Вони терпіли муки за свою віру, з надією на вічне життя.

Православні християни у дні своїх іменин відвідують храм, сповідаються і причащаються святих Христових Таїн. Перед іконою святого ставлять жертовну свічку з молитвою: „Святий угоднику Божий (ім’я), моли Бога за нас!” Вдома рідні вітають іменинника подарунками і святковим обідом.

ІІІ. Завдання додому

Прочитати рідним вдома оповідання Б. Ганаго „Іменини” та „Катруся”.

При бажанні, знайти життєпис свого святого Небесного Покровителя.

2.7. Тема: Твій родовід. Честь роду. Свято Матері (3 клас)

Мета:    розширити та поглибити знання учнів про поняття „рід”, „родовід”, „родина”;

              вчити складати родинне дерево, цікавитись історією поколінь свого роду;

              виховувати повагу до традицій минулого свого роду, українського народу, почуття любові до матері, своєї Батьківщини.

Тип:   комбінований

Обладнання: фотографії з сімейних альбомів, „Дерево українського християнського роду”, репродукція картини К. Лебедєва „Хрещення киян”, ікона „Покров Божої Матері”

Хід заняття

І. Організаційна частина.

1. Слухання вірша

На світі білому єдине,

Як i Дніпрова течія,

Домашнє вогнище родинне,

Оселя наша i сім'я.

В щасливі i сумні години,

Куди б нам не стелився шлях,

Не згасне вогнище родинне

В людських запалених серцях.

Дмитро Білоус

– Про яке родинне вогнище йдеться у вірші?

– Що таке родина?

2. Розгадування ребуса

7'я (сім’я)

ІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Пояснення

Рід – це колектив, до якого входять родичі багатьох поколінь.

Родовід – це історія поколінь певного роду, перелік чи запис, що розповідає про походження, послідовність поколінь.

Родина – це група людей, що складається з близьких родичів, які живуть разом (мама, тато, дідусь, бабуся, братики, сестрички).

2. Складання родинного дерева („Журавлик” с. 74)

Коріння дерева – прадіди наші, листочки на нижніх грубих гілках – бабуся i дідусь, на вищих тонких гілках – мама i тато, а листочки на найвищих тоненьких гілочках – це найменші члени сім’ї – братики i сестрички. Все це один рід, одне велике міцне дерево, яке символізує рід.

3. Розгадування кросворду

1. Дочка моєї мами – то ...

2. Найбільше свято, коли приходить з роботи ...

3. Своїх онуків розуму навчає ...

4. Найбільше пестить i голубить свою дитину ...

5. Батькам на втіху росте здоровий, розумний їхній ...

6. Твою матусю донечкою кличе твоя...

4. Бесіда

У народі кажуть „Не потрібен клад, коли у сім’ї лад”.

– Чому в сім’ї має бути лад? Як ти допомагаєш вдома?

– Діти, сьогодні перед кожним з вас лежать фотографії рідних, близьких людей. Погляньте ще раз на них. Що ви можете розказати про життя бабусі, дідуся, прадідуся, прабабуся. Про життя своїх далеких предків. Як вони жили, що любили, у що вірили?

5. Розповідь вчителя

Рідна земля... Рідна – отже, на цій Землі живе рід кожного із вас, вашої рідні. Як ми звемо рідну землю? Батьківщиною. Батьківщина, Русь-Україна – це батьківська земля, земля наших батьків, земля наших предків. Здавна наші предки жили над Дніпром, орали землю, вирощували хліб, гончарі виготовляли посуд з глини, ковалі виготовляли вироби з металу, різьбярі виготовляли прикраси з дерева. Родина до родини – народ. Ми з вами всі – український народ, який складається з родин: малих i великих, дружних i працьовитих. Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так i наша українська культура збагачується маленькими родинами, сім’ями.

Але був час, коли наші предки не знали істинної віри, істинного Бога, бо вірували в багатьох богів. Але Бог дав можливість просвітити християнством землю нашу князю Володимиру, онуку рівноапостольної Ольги. Князь Володимир радився з боярами, відправив мудрих посланців, щоб вони дізнались, яка ж віра справжня. Князь остаточно вирішив прийняти православну віру. Коли Володимир прийняв хрещення, він прозрів тілесно i духовно. Він запропонував охрестися своїм дванадцятьом синам. Потім хрещення прийняли багато бояр. Нарешті Володимир наказав усім жителям Києва прийти до Дніпра, i там було здійснено таїнство святого хрещення. У цей день за наших предків земля i небо раділи. 3 Києва пра­вославна християнська віра розповсюдилась i утвердилась по всій землі Руській.

Тому, діти, могутній стовбур дерева, який ви бачите, є християнським. І ми з вами, як нащадки тих давніх українців, які прийняли віру християнську, також є християнами.

– Що таке родина, рід, родовід?

– Що слід робити, щоб якомога більше дізнатись про своїх далеких предків?

– Як прийшло християнство на нашу землю?

– Кого в народі називають „хрестителями Русі”?

Будьмо ж достойними продовжувачами роду українського, роду християнського!

6. Прослуховування вірша

Людське щастя від роду i до роду

Увись росте з коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

І вміє шанувать сучасне, –

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне.

7. Вітання до свята

Сьогодні ми зібралися для того, щоб привітати наших найдорожчих у світі людей – своїх матусь i бабусь з Днем Maтepi. Ми з любов'ю i вдячністю хочемо сказати: Спасибі вам, дорогі наші матусі за недоспані ночі, за ваші колискові пісні, за любов, тепло i ласку. Бажаємо всім вам завжди бути молодими, здоровими, веселими i щасливими. Нехай ваша доля зав жди оберігає вас!

1 учень       Слухайте, слухайте всі!

                   Наша промова готова!

                   В цей радісний час, у святковий день

                   До вас, мaтepi, перше слово!

2 учень       Тебе піснями славлять у вікax

                   І будуть щиро славити поети,

                   Бо ти на теплих лагідних руках

                   Плекаєш світле майбуття планети.

3 учень       Яким безбарвним все б довкіл було,

                   Якби нам не ясніли твої очі!

                   Якби не це незміряне тепло,

                   Не руки ці, натруджені жiночi!

4 учень       Тож не дарма вінок душевних слів

                   Тобі шлемо, подруго, сестро, мати:

                   Щаслива, будь. Низенький тобі уклін

                   За серце щире i теплом багате!

Учитель:   Мати не тільки берегла дітей, вона навчала їх усього: охайності, працьовитості, бо в народі говорилось: „Яка мама, така й сама”. Тому мати навчала дочку.

1 учень.      Тримай хаточку, як у віночку,

                   І килимок на кілочку,

                   Тримай відерця вci чистенькі

                   І водиці повненькі.

2 учень.      Українка я маленька

                   Українці батько й ненька.

                   На Вкраїні родилась

                   В свою маму удалася.

Кожного дня, кожної години мами турбуються про вас, діти. І годують смачними стравами, i про зовнiшнiй вигляд доньки чи сина турбуються, i про ваш хороший настрій. А сьогодні, у свято Дня Maтepi ми подбаємо про наших рідних матусь.

1. Конкурс „Складання букета”

Вибираються по два учасники вiд команди. Завдання: скомпонувати букет iз квітів, якi є в наявності. Перемагає та команда, яка швидше та краще оформить свій букет i вручить його мамі учня свого класу.

2. Конкурс художників

Вибираються по одному учаснику вiд команди. Протягом 3 хвилин намалювати листівку для мами зі святковим сюжетом. І подарувати своїй мамі.

3. Конкурс пiснi

Кожна команда виконує за власним вибором пісню для мами.

4. Конкурс танцю

Команди по черзі виконують підготовлений для мами танок („Матроський танець”, „Чеська полька” тощо)

5. Підведення пiдсумкiв конкурсів

8. Прослуховування вірша

Як добре нам жити i знати,

І вірити, друзі, весь час,

Що кращого слова, як мати,

Немає у світі для нас.

Воно ніби сонця усмішка,

Неначе дитинства привіт,

Як перші санчата i книжка,

З якої побачили світ.

Те слово – утіха єдина,

Мов сонця ясний промінець.

Його промовляє дитина

І в дальнім поході боєць.

І з ним веселіше нам жити,

Бо матір’ю в ріднім краю

Назвали дорослі i діти

Вітчизну любиму свою.

Спасибі вам, рідні матусі,

Що ви тут сьогодні із нами!

До вас наше щире слово!

Матусі! Бабусі! Будьте здорові!

9. Бесіда

– Діти, для кожного з вас найдорожчою, найріднішою людиною є ваша мама. А кого ми можемо всі назвати цим словом – мати? Так, Матір Божу. Матір Божа – заступниця i покровителька всіх людей. Особливо вона заступається за сиріт, бідних, хворих.

Над ліжечком, ледь в стороні,

Ікона Божої Матері.

Добрий погляд її іскриться,

І якщо мама кудись відлучиться,

То не страшно залишатись самій –

Матір Божа не кине в біді.

– Яка ще Мати є у всіх нас? Мати-Україна. Батьківщина – мати, умій за неї постояти!

ІІІ. Підсумок уроку

1. Хто найдорожчий для вас у цьому житті?

2. Як ви привітаєте матусю з Днем Матері?

3. Які найкращі квіти ви намалюєте для мами? Намалюйте в зошитах букет, який ви хочете подарувати мамі: ромашки, тюльпани, нарциси, піони, незабудки, конвалії, троянди, лілеї.

2.8. Тема: Поняття Заповіді. Перша заповідь: „Я Господь Бог твій. Хай не буде у тебе інших Богів перед лицем Моїм” (8 клас)

Мета: ознайомити учнів із поняттям „заповідь”, повторити Заповіді Божі;

            ознайомити учнів з властивостями Бога;

            ознайомити учнів із християнським чеснотами щодо першої заповіді;

            вчити учнів уникати гріхів, що стосуються першої заповіді;

            виховувати в учнів розуміння того, що виконання першої Заповіді полягає у любові до Бога і до людей.

Тип:   засвоєння нових знань

Обладнання: фрагмент фільму «В начале», Біблія, відеосюжет „Властивості Божі” серії „Закон Божий”, робочі аркуші

Хід заняття

І. Організаційний момент

Вступна бесіда вчителя

– Спочатку я хочу, щоб ви уважно прослухали невеличке інтерв’ю. сподіваюся у ньому буде багато повчального і для дорослих, і для дітей.

Одного разу репортер телебачення запитав дівчину-сироту, яка була християнкою: „Ти щиро віриш у Бога і говориш, що Він милосердний до всіх людей. Та що ти можеш сказати про трагедію, яка сталася 11 вересня 2001 року, коли внаслідок терористичного акту були зруйновані вежі-близнюки у Нью Йорку і загинуло багато людей? Як Бог міг допустити таке нещастя?”

І дівчина відповіла: „Справді, як Бог міг допустити таке? Та я вважаю, що Бог глибоко сумує з цього приводу, як і всі ми. Але хіба ж не ми роками вимагали від нього піти геть із наших шкіл, із влади, зникнути зовсім з нашого життя. І Він нас послухав, бо Він справжній господар Свого слова. Він прислухався до наших вимог і став осторонь, пішов із нашого життя. То як же ми можемо тепер вимагати від Нього, щоб Він щодня дарував нам Своє благословення і Свій захист, якщо ми самі сказали Йому: „Залиш нас!”?

І тепер, коли ми слухаємо новини, читаємо газети чи дивимося телепередачі, то жахаємося від тієї кількості злочинів, терористичних актів, жорстоких вбивств навіть у школі… Гадаю, що це почалося не сьогодні, і навіть не у цьому році. Це почалося ще тоді, коли така-собі пані раптом домоглася, щоб у школах заборонили молитву. І всі сказали „ОК! ” Потім хтось сказав, що у школі не слід читати Біблію, ту саму, яка вчить, „не вбивай”, „не кради”, „люби ближнього свого, як самого себе”… І всі знову сказали „ОК! ” Тоді лікар Бенджамін Спок сказав, що не можна карати власних дітей, коли вони погано себе поводять, тому що ми травмуємо їх особистість і шкодимо їх самооцінці. А ми всі сказали: „Спеціаліст знає, про що говорить.” І у знак згоди дружно закивали головами „ОК!” Потім хтось сказав, що наші вчителі не повинні карати учнів, які негарно себе поводять, і ми знову сказали „ОК!”

Потім деякі політики заявили: „Не має значення, чим ми займаємося у вільний час, тому що це наша особиста справа”. І ми погодилися з цим і знову сказали „ОК!”

А тоді комусь прийшло на думку, що Різдвяний вертеп може ображати почуття релігійних меншин. І ось вже у знаменитому музеї мадам Тюссо у Лондоні замість Діви Марії і Йосифа з’явилися Вікторія і Бекхем. І ми всі сказали „ОК!”

Потім хтось запропонував друкувати у журналах фото оголених дівчат, назвавши це шануванням краси жіночого тіла. І ми знову всі сказали „ОК!” Почали рекламувати цигарки, алкоголь, розпусту, чаклунство… А ми на кожен цей крок могли відповісти тільки одним завченим словом „ОК!”

А тепер ми запитуємо себе, чому наші діти не мають відповідної свідомості і не можуть відрізнити правильного від хибного… Мабуть, якщо гарненько подумати, то ми пожинаємо плоди того, що самі ж і посіяли.

Люди з надзвичайною легкістю намагаються викинути Господа на смітник, а потім щиро дивуються, чому ж це світ котиться у прірву, до пекла…

Дивно те, як ми віримо всьому тому, що пишуть у газетах, і водночас нехтуємо словами Біблії. Дивно те, що всі хочуть попасти до раю, і, водночас, не хочуть вірити, думати чи робити того, що від них вимагає Біблія. Дивно те, як ми чекаємо від святого Миколая подаруночка, проте навіть не знаємо, ким він був і чим заслужив собі милість від Бога і пошани від людей. Дивно те, що кожен новий рік ми присвячуємо якійсь китайській тварині, геть забуваючи що ведемо літочислення від Різдва Христового, який возвеличив Людину. Дивно те, що ми часто залишаємося вдома під час релігійних свят і навіть не задумуємося про суть і значення цих свят. Дивно те, як нас турбує, що люди подумають про нас і при цьому ми зовсім не звертаємо уваги на те, що подумає про нас Господь.

А тепер я запитаю у Вас: То хто ж допустив те, що ми самі не виконуємо Божих Заповідей і отримуємо те, що заслужили?”

– Ось таке інтерв’ю… Я гадаю, ви зі мною погодитеся, що важливо дотримуватися законів держави, у якій ми живемо. Ми повинні знати, що можемо зробити, і чого робити не варто. І якщо ми не виконуємо закону, то несемо за це відповідальність.

ІІ. Основна частина

1. Постановка проблеми

– А чи можемо ми уявити собі, що сталося б, якби не було законів. (Відповіді дітей.)

Так, наше життя було б жахливим. Та сьогодні ми з вами розпочнемо розмову про те, що не записано у законі людському, але без чого людина не може бути справжнім Творінням Божим. І допоможе нам у цьому перегляд фрагменту відеофільму. Під час перегляду, я попрошу вас бути уважними, щоб потім правильно відповісти на запитання. (Демонструється фрагмент відеофільму „В начале” про отримання пророком Мойсеєм Заповідей Божих. Можлива заміна відеофільму відповідним уривком із Біблії.)

Я сподіваюся, що всі ви зрозуміли про що йшлася мова у фрагменті і тому правильно дасте відповіді на запитання:

1. Як би ви назвали цей уривок фільму? (Дарування десяти Заповідей)

2. Як звали головного героя? (Мойсей)

3. Чому головний герой пішов на гору? (Бо йому велів Бог)

4. Як називалася гора, на яку він зійшов? (Синай)

5. Що тримав у руках головний герой, коли спустився до свого народу? (Скрижалі)

6. Хто написав Заповіді для людей? (Бог)

7. Чому головний герой розбив скрижалі, коли повернувся назад? (Бо народ почав поклонятися ідолу)

8. Скільки Заповідей дав Бог людям? (Десять)

9. Назвіть їх.

2. Бесіда вчителя

– Я сподіваюся, ви зрозуміли, що сьогодні ми присвятимо свій урок Заповідям Божим, а саме, першій Його Заповіді.

Однак, що ж таке „Заповідь”? Ми можемо по-різному розуміти це слово. А як його розумієте ви? (Висловлювання учнів: 1) закон; 2) завдання; 3) заповіт; 4) застереження. Учитель коментує кожну відповідь учнів.)

– А тепер давайте прочитаємо, якими словами звертається до нас Господь у Своїй першій Заповіді: „Я Господь Бог твій, що вивів тебе із єгипетського краю з дому рабства. Хай не буде у тебе інших богів перед лицем Моїм”. (Вих. 20: 1-2)

Запитання:

– Чого вчить нас ця Заповідь? (Знати тільки одного Бога і тільки Йому поклонятися.)

– Чому Господь у Своїй Заповіді згадує про Єгипет? ((1) Бог вивів Свій народ із єгипетського рабства; 2) У Єгипті було багато богів, і Господь застерігає народ від поклоніння несправжнім богам.)

– Як ми можемо пересвідчитися у тому, що народ був схильний до поклоніння не­справж­нім богам? (У цьому можна переконатися прочитавши епізод про поклоніння золотому теляті.)

Дійсно, перша Заповідь вчить нас, найперше, віри в істинного Бога, нашого Творця, який створив небо і землю, і все, що на ній. Чи знаєте ви, що найпершими словами американського астронавта Ніла Армстронга, коли він зробив перший крок на поверхню Місяця, були: „У всьому, що я бачу, я вбачаю велич Творця”.

Перша Заповідь вчить нас пам’ятати про Бога у всіх своїх словах, думках і справах. А це означає, що не достатньо лише знати Заповіді. Варто керуватися ними завжди у своєму житті. Бо застерігав Господь від таких людей, які нехтують Законом Божим. Він порівнював їх із дзвоном, який даремно бемкає. „Такі люди, – говорив Ісус, – устами своїми шанують Мене, проте далеко стоять від Мене у своїх помислах. ”

Дана Заповідь вчить нас сподіватися на Бога, любити Його і покорятися Йому. Ось як говориться у псалмі про це: „Як я люблю закон Твій, цілий день він – розмова моя! Твоя Заповідь робить мудрішим мене від ворогів моїх, – вона бо навіки моя! Я став розумніший за всіх своїх учителів, бо свідоцтва Твої – то розмова моя! Я став мудрішим за старших, бо тримаюся наказів Твоїх! ” (Пс. 118: 97-100).

Ця Заповідь вчить нас завжди дякувати Богу. Якщо ми хочемо, щоб Бог відгукувався на наші прохання – не будемо забувати про вдячність Йому.

Перша Заповідь вчить нас Сповідати Бога і ніколи не відрікатися від своєї віри. „Хто сповідає Мене перед людьми, – говорить Христос, – того і Я сповідаю перед Отцем Моїм.” І прикладом у цьому нам можуть служити багато праведників і мучеників, які добровільно прийняли мученицьку смерть, але не зрадили істинного Бога.

3. Постановка проблемного запитання. Перегляд відеосюжету

– Ми з вами багато говоримо про бога, про Його любов до нас. А чи бачив хто у своєму житті Бога? (Бога ніхто ніде не бачив.)

Так, але ми можемо знати, зрозуміти чи відчути, який Він. І допоможе нам у цьому ще один фрагмент відеофільму, з якого ми можемо дізнатися про деякі властивості Бога. Перед тим, як ви будете переглядати фрагмент, зверніть увагу на завдання, яке вам необхідно буде виконати після перегляду. А інформацію до нього ви зможете почерпнути з відеосюжету. (Перегляд відеосюжету „Властивості Божі” серії „Закон Божий” (телерадіокомпанія „Глас”, 2008 р., диск 5).(Додаток И). Можлива заміна відеофільму відповідним уривком із Закону Божого.)

– Тож, скільки властивостей ми нарахували? (Чотири)

Давайте назвемо їх:

1. Бог вічний, тому що Він не має ні початку, ні кінця. Він існував, існує і буде існувати завжди.

2. Бог незмінний, тому що Він не росте і не старіє ніколи. Як тисячу років тому, так і зараз він такий же.

3. Бог всемогутній, тому що Він може все. Людина може створити найкращі шедеври, найскладніші механізми. Проте не все людині під силу. А для бога немає нічого неможливого.

4. Бог всюдисущий, тому що Він скрізь перебуває. На Землі і поза нею немає такого місця, де б не було Господа.

(Можливий запис учнями властивостей у робочий аркуш.)

4. Обговорення проблемних ситуацій. Визначення гріхів проти Заповіді

Однак у нашому житті трапляється також, що ми нехтуємо Заповідями Божими, порушуємо їх. Тоді ми чинимо гріх.

Давайте зараз обговоримо ситуації, які є на ваших робочих аркушах, і визначимо, яких гріхів проти першої Заповіді ми повинні остерігатися.

Ситуація 1.

Вранці Сашко з Богданом весело чимчикували до школи. Ранок видався погожим. Було тепло і сонячно. Сашко жваво розповідав про свої останні пригоди на ставку. Аж раптом з-під куща бузини на дорогу вискочив чорний сусідський кіт. Певно згадавши, як Сашко вчора намагався прив’язати йому до хвоста бляшанку, він зашипів, вигнув спину і дременув геть через дорогу.

– Тьху!.. – спересердя сплюнув Сашко. – Цього ще не вистачало. Тепер точно не повезе. Мало мені того, що зачепився лівою ногою за поріг, а потім ще й сусідка з порожніми відрами дорогу перейшла – то ще і цей кіт! Ну, з німецької точно буде двійка.

– А ти підклади п’ятака під праву п’яту. Перевірено – допоможе! – допоміг порадою Богдан. – А як кіт перебіжить дорогу, то треба взятися за ґудзика, тричі сплюнути через ліве плече і задки пройти небезпечне місце. Я так завжди роблю.

– І як, допомагає? – Сашко аж зрадів.

– З німецької – ні!.. – сумно зітхнув Богдан.

(Віра у забобони і прикмети.)

Ситуація 2.

Розповів якось Ісус Христос таку притчу:

В одного чоловіка добре вродила нива. От і подумав він собі: „Що зроблю я з урожаєм моїм? Мабуть зруйную старі комори, які вже не можуть умістити нового врожаю, і побудую нові, більш просторі, щоб усе поскладати в них. І скажу тоді душі своїй: Душе моя, маєш усього вдосталь. Їж, пий, веселися на довгі літа. ”

Та сказав йому Господь: „Безумцю! Сьогодні ж душу твою заберуть у тебе! Кому тоді дістануться усі твої багатства?”

Отак буває зо всяким, хто дбає про земне багатство, а не у Бога багатіє.

(Надія на власні сили, а не на Бога.)

Ситуація 3.

Констанцій Хлор, ставши римським імператором, надумав собі випробувати своїх придворних, які були християнами. Він прикликав їх до себе у палац і оголосив:

– Хто хоче служити у мене і залишатися моїм другом, нехай поклониться ідолам. Хто не захоче цього зробити – нехай назавжди покине мій двір.

Придворні розділилися на дві групи. Істинні християни відразу зняли з себе свої воїнські атрибути і вийшли. А боговідступники залишилися з царем і наввипередки доводили йому свою вірність і покірність.

Тоді Констанцій повернув назад християн і мовив до них:

– Я залишаю вас при собі, бо сподіваюся, що ви і мені будете такими ж вірними, як зали­шилися вірними своєму Богові. А ви, – звертаючись до боговідступників, продовжував імператор, – покиньте мій палац. Хто так легко зраджує своєму Богу, той не буде вірним і своєму цареві.

(Зрада Бога, боговідступництво.)

Ситуація 4.

Одного разу до відомого хірурга зі світовим ім’ям під час конференції підійшов один високопоставлений чиновник. Знаючи, що лікар щирий християнин, чиновник із зухвалою посмішкою запитав:

– А скажіть-но, Ви й справді вірите у Бога? Тоді покажіть мені Його? Де Він? Я Його не бачу. І ніхто Його не бачив. Значить, Його немає! Як же можна вірити у те, чого немає?

Та хірург спокійно відповів:

– Я за свою лікарську практику зробив сотні операцій на голові. І жодного разу не бачив там розуму. То скажіть мені – значить розуму немає?

Тим знаменитим лікарем-хірургом був православний архієпископ Лука (Войно-Ясенецький).

(Невір’я, безбожництво, атеїзм.)

Отже, перша Заповідь говорить: є лише один Бог, живий і правдивий. Ми маємо знати Його, любити і поклонятися Йому, сподіватися на Нього. Він наш Творець, Володар світу і людини.

Перша Заповідь забороняє поклонятися іншим богам, які людина може вигадати для себе: предмети, речі, природа, планети, тварини тощо.

Перша Заповідь закликає до віри в істинного Бога і забороняє лжевчення, чаклунство, окультизм, забобони.

Перша Заповідь забороняє ставити людину на місце Бога і сподіватися більше на людський розум, можливості і сили, ніж на Божі.

Перша Заповідь забороняє найтяжчий гріх – невір’я, заперечення Бога, безбожництво, атеїзм.

5. Літературна хвилина

Любов до Бога виражається, насамперед, у нашому ставленні до людей, які нас оточують. Ісус Христос застерігає нас, що не можна говорити про те, що ти любиш Бога, якщо брата свого ненавидиш. І наше ставлення до інших повинно бути таким, яким є воно стосовно Бога. Те, що ми хочемо зробити Богу, ми повинні робити людям. І саме так ми виконаємо Його Заповідь.

І як приклад такої справжньої самовідданої віри, прочитаємо зараз коротке оповідання Льва Толстого „Бідні люди”.

Під час прослуховування, прошу звернути вашу увагу на такі питання:

– Де відбувається подія?

– Який настрій у героїні оповідання? Чому? Чим вона себе заспокоює?

– Чому вона пішла до сусідки?

Бідні люди

У хатині біля вогню сидить Жанна, дружина рибалки, і лагодить старе вітрило. За вікном свистить і завиває вітер, плещучись та розбиваючись об берег, гудуть хвилі… За вікном темно й холодно, на морі буря, але в рибацькій хатині тепло й затишно. Земляна підлога чисто підметена; у печі вогонь ще не згас; на поличці блищить посуд. На ліжку з опущеною білою запоною сплять п’ятеро дітей під завивання бурхливого моря. Чоловік-рибалка вийшов на своєму човні у море й не повернувся ще. Чує рибачка гуркіт хвиль і ревіння вітру. Моторошно Жанні.

Старий дерев’яний годинник із хрипким боєм пробив десять, одинадцять… Чоловіка усе немає. Жанна замислюється. Чоловік не шкодує себе, у холод і бурю ловить рибу. Вона зранку й до вечора сидить за роботою. І що ж? Ледь-ледь зводять кінці з кінцями. А в дітей немає взуття: і влітку, і взимку бігають босоніж; і хліб їдять не пшеничний, – добре, що вистачає житнього. Тільки й приправа до їжі, що риба. „Ну, слава Богові, діти здорові. Нема чого жалітися, – думає Жанна і знову прислухається до бурі. – Де ж він тепер? Бережи його, Господи, спаси і помилуй!” – говорить вона і хреститься.

Спати ще рано. Жанна встає, накидає на голову товсту хустину, запалює ліхтар і виходить на вулицю подивитися, чи море не стихло, чи горить лампа на маяку, чи, бува, не видно човна її чоловіка? Але на морі суцільна темрява. Вітер зриває з неї хустину і чимось відірваним стукає у двері сусідньої хатини. Жанна згадує, що вона ще з вечора хотіла провідати хвору сусідку. „Нема кому й доглянути за нею”, – подумала вона і постукала у двері. Прислухалась… Ніхто не відповідає. Тиша…

„Погані вдовині справи, – подумала Жанна, стоячи на порозі. – Хоч і не багато дітей – двоє, а все одній обміркувати треба. А тут ще хвороба! Ех, погані вдовині справи. Зайду, провідаю”.

Жанна постукала кілька разів. Знову мовчання.

– Агов, сусідко! – крикнула жінка. „Чи не сталось чого”, – подумала вона і штовхнула двері. У хатині було сиро і холодно. Жанна підняла ліхтар, аби подивитися, де хвора. І перше, що їй впало у вічі, – постіль прямо проти дверей, і на постелі вона, сусідка. Лежить на спині так тихо і нерухомо, як лежать лише небіжчики. Жанна піднесла ліхтар ще ближче. Так, це вона. Голова закинута назад; на холодному посинілому обличчі – печать смерті. Бліда мертва рука ніби потяглася за чимось, упала та звісилась із соломи.

І тут же, неподалік від померлої матері, двійко маленьких дітей, кучерявих і повновидих, прикритих стареньким платтям, сплять, зіщулившись і притулившись одне до одного світлими голівками. Напевно, матуся, помираючи, ще встигла загорнути їм ніжки старенькою хустиною і прикрити своїм платтям. Їхнє дихання було рівне й спокійне, вони солодко і міцно сплять.

Жанна знімає колиску з дітьми і, загорнувши їх хустиною, несе додому. Серце її сильно б’ється; вона сама не знає, як і для чого вона зробила це, але усвідомлює, що не могла не зробити те, що зробила.

Удома вона поклала сплячих дітей на ліжко разом зі своїми дітьми і квапливо закрила запону. Була схвильована. Начебто її мучить совість. „Що ж скаже він?... – сама із собою говорить. – Хіба це жарт, п’ятеро своїх дітлахів – чи мало було з ними клопоту… Це він? Ні, ні ще!.. І для чого було брати!.. Буде мені непереливки! Але так і треба, сама винна.

Ось він!.. Ні!.. Ну, тим краще!..”

Скрипнули двері, начебто хтось зайшов. Жанна стрепенулась і підхопилася зі стільця.

„Ні, знову нікого! Господи, і для чого я це зробила? Як йому дивитимусь у вічі?” Жанна поринає у свої думки, довго сидить мовчки біля ліжка.

Дощ припинився, розвиднілося, але вітер лютував і розбурхане море кипіло.

Раптом двері відчинилися, до кімнати увірвався струмінь свіжого морського повітря, і високий засмаглий рибалка, тягнучи за собою мокрі роздерті сіті, входить до світлиці зі словами:

– Ось і я, Жанно!

– А, це ти! – говорить вона і зупиняється, не підводячи на нього очей.

– Ну і ніч! Жах!

– Так, погода була страшенна! Ну, а чи впіймав що?

– Нічого. Тільки сітки розірвав. Погано, погано!.. Я тобі скажу, ну й погода розгулялася! Здається, такої ночі й не пам’ятаю. Яка там риба! Слава Богові, що живий додому повернувся… Ну, а ти що тут без мене робила?

Рибалка затягнув сітки в кімнату і сів біля пічки.

– Я? – сказала Жанна , ураз пополотнівши. – Та що я… займалася шитвом… Вітер так завивав, що ставало лячно. Боялася за тебе.

– Так, так, – буркотів чоловік, – погода кепська! Та що поробиш!

Вони замовкли.

– А знаєш, – сказала Жанна, – наша сусідка Симон померла.

– Ти що?

– І не знаю, коли; напевно, ще вчора. Так, важко було їй помирати. Та й за дітей, напевно, серце краялося. Адже двійко дітей дрібненьких… Одне ще зовсім не говорить. А друге ледь починає повзати…

Жанна замовкла. Рибалка насупився; обличчя його стало серйозним, заклопотаним.

– Ну і справи! – промовив він, чухаючи потилицю. – Що ж робити? Доведеться взяти, а то прокинуться, як же їм там з небіжчицею? Ну, та що там, якось викрутимося! Хутко йди!

Проте дружина не зрушилася з місця.

– Ну що ж ти? Чи не хочеш? Що з тобою, Жанно?

– Ось вони, – сказала жінка і відхилила запону, де спали крихі

 25178