|
НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
курсів духовно-морального
спрямування
ЧАСТИНА І МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ
ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ
Прийнята i проголошена на
Генеральній Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року
Преамбула.
Беручи до уваги, що визнання гідності, яка
властива всім членам людської сім’ї, i рівних та невід’ємних їх прав є основою
свободи, справедливості та загального миру;
i беручи до уваги, що зневажання i нехтування правами людини призвели до
варварських актів, які обурюють совість людства, i що створення такого світу, в
якому люди будуть мати свободу слова i переконань i будуть вільні від страху i
нужди, проголошено як високе прагнення людей; i беручи до уваги, що необхідно,
щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина
не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії i
гноблення; i беручи до уваги, що необхідно сприяти розвиткові дружніх відносин
між народами; i беручи до уваги, що народи Об’єднаних Націй підтвердили в
Статуті свою віру в основні права людини, в гiднiсть i цiннiсть людської особи
i в рiвноправнiсть чоловiкiв i жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові
i поліпшенню умов життя при бiльшiй свободi;
i беручи до уваги, що держави-члени зобов’язались сприяти у спiвробiтництвi
з Органiзацiєю Об’єднаних Націй загальній повазі i додержанню прав людини i
основних свобод; i беручи до уваги, що загальне розумiння характеру цих прав i
свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов’язання; Генеральна
Асамблея проголошує цю Загальну декларацію прав людини як завдання, до
виконання якого повинні прагнути всі народи i всі держави з тим, щоб кожна
людина i кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію,
прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав i свобод i забезпеченню,
шляхом національних i міжнародних прогресивних заходiв, загального i
ефективного визнання i здiйснення їх як серед народів держав-членiв
Органiзацiї, так i серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.
Стаття 1
Всі люди народжуються вiльними i рiвними у своїй
гiдностi та правах. Вони надiленi розумом i совістю i повинні дiяти у
вiдношеннi один до одного в дусi братерства.
Стаття 2
Кожна0 людина повинна мати всi права i всi
свободи, проголошенi цiєю Декларацiєю, незалежно вiд раси, кольору шкiри,
статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи
соцiального походження, майнового, станового або iншого становища. Крiм того,
не повинно проводитися нiякого розрiзнення на основi полiтичного, правового або
мiжнародного статусу країни або територiї, до якої людина належить, незалежно
вiд того, чи є ця територiя незалежною, пiдопiчною, несамоврядованою або
як-небудь iнакше обмеженою у своєму суверенiтетi.
Стаття 7
Кожна людина має право на життя, на свободу i на
особисту недоторканнiсть.
Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її
правосуб’єктностi. Всi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь-якої
рiзницi, на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд
якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не
було пiдбурювання до такої дискримiнацiї. Кожна людина має право на ефективне
поновлення у правах компетентними нацiональними судами в разi порушення її
основних прав, наданих їй конституцiєю або законом.
Стаття 18
Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i
релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i
свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з
iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi
релiгiйних та ритуальних обрядiв.
Стаття 19
Кожна людина має право на свободу переконань i на
вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх
переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї
будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.
Стаття 26
Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна
бути безплатною, хоча б початкова i загальна. Початкова освiта повинна бути
обов’язковою. Технiчна i професiйна освiта повинна бути загальнодоступною, а
вища освiта повинна бути однаково доступною для всiх на основi здiбностей
кожного. Освiта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи i
збiльшення поваги до прав людини i основних свобод. Освiта повинна сприяти
взаєморозумiнню, терпимостi i дружбi мiж усiма народами, расовими або
релiгiйними групами i повинна сприяти дiяльностi Органiзацiї Об’єднаних Нацiй
по пiдтриманню миру.
Батьки мають право прiоритету у виборi виду освiти для своїх малолiтнiх
дiтей.
Стаття 29
Кожна людина має обов’язки перед суспiльством, у
якому тiльки й можливий вiльний i повний розвиток її особи. При здiйсненнi
своїх прав i свобод кожна людина повинна зазнавати тiльки таких обмежень, якi
встановленi законом виключно з метою забезпечення належного визнання i поваги
прав i свобод iнших та забезпечення справедливих вимог моралi, громадського
порядку i загального добробуту в демократичному суспiльствi. Здiйснення цих
прав i свобод нi в якому разi не повинно суперечити цiлям i принципам
Органiзацiї Об’єднаних Нацiй.
Міжнародний пакт
про громадянські та
політичні права
Прийнятий резолюцією
Генеральної Асамблеї ООН 16.12.1966 року
Ратифікований Україною
19.10. 1973 року.
Набув чинності, в тому числі
для України, 23. 03. 1976 р.
Преамбула
Держави, які беруть участь у цьому Пакті, беручи
до уваги, що відповідно до принципів, проголошених Статутом Організації
Об’єднаних Націй, визнання гідності, властивої всім членам людської сім’ї, та
рівних і невід’ємних прав їх є основою свободи, справедливості і загального
миру, визнаючи, що ці права випливають із властивої людській особі гідності,
визнаючи, що, згідно із Загальною декларацією прав людини, ідеал вільної
людської особи, яка користується громадянською та політичною свободою і
свободою від страху та нужди, можна здійснити тільки якщо будуть створені такі
умови, за яких кожен може користуватися своїми економічними, соціальними і
культурними правами, так само як і своїми громадянськими та політичними
правами, беручи до уваги, що за Статутом Організації Об’єднаних Націй держави
зобов’язані заохочувати дотримання загальної поваги прав і свобод людини, беручи
до уваги, що кожна окрема людина, маючи обов’язки щодо інших людей і того
колективу, до якого вона належить, повинна добиватися заохочення та додержання
прав, визнаних у цьому Пакті,
погоджуються про такі статті:
Стаття 2
Кожна Держава, яка бере участь у цьому Пакті,
зобов’язується поважати і забезпечувати всім перебуваючим у межах її території
та під її юрисдикцією особам права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої
різниці як-от щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та
інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану,
народження чи іншої обставини.
Якщо це ще не передбачено існуючим законодавством
чи іншими заходами, кожна Держава, яка бере участь у цьому Пакті,
зобов’язується вжити необхідних заходів відповідно до своїх конституційних
процедур і положень цього Пакту для вжиття таких законодавчих або інших
заходів, які можуть виявитися необхідними для здійснення прав, що визнаються у
цьому Пакті.
Кожна Держава, яка бере участь у цьому Пакті,
зобов’язується:
забезпечити будь-якій особі, права та свободи якої, визнані в цьому Пакті,
порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було
вчинене особами, що діяли як особи офіційні;
забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує
такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи
законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим
правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту;
забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту,
коли вони надаються.
Стаття 3
Держави, які беруть участь у цьому Пакті,
зобов’язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користування всіма
громадянськими і політичними правами, передбаченими в цьому Пакті
Стаття 18
Кожна людина має право на свободу думки, совісті
та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання
за своїм вибором і свободу сповідувати свою релігію та переконання як
одноособово, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні
культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів і вчень.
Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує
його свободу мати чи приймати релігію або переконання за своїм вибором. Свобода
сповідувати релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим
законом і необхідним для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров’я та
моралі, так само як і основних прав і свобод інших осіб.
Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються поважати волю
батьків і, у відповідних випадках, законних опікунів забезпечувати релігійне та
моральне виховання своїх дітей відповідно до своїх власних переконань.
Стаття 19
Кожна людина має право безперешкодно дотримуватися
своїх поглядів.
Кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає
свободу шукати, діставати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно
від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм
вираження чи іншими способами на свій вибір.
Стаття 24
Кожна дитина без будь-якої дискримінації за
ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, національного чи соціального
походження, майнового стану або народження має право на такі заходи захисту,
які є необхідними в її становищі як малолітньої з боку її сім’ї, суспільства і
держави. Кожна дитина повинна бути зареєстрована негайно після її народження і
повинна мати ім’я. Кожна дитина має право на набуття громадянства.
Стаття 26
Усі люди є рівними перед законом і мають право без
будь-якої дискримінації на рівний захист законом. У цьому відношенні всякого
роду дискримінація повинна бути заборонена законом і закон повинен гарантувати
всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою
ознакою, як-от раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших
переконань, національного чи соціального походження, майнового стану,
народження чи іншої обставини.
ЧАСТИНА ІІ. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ УКРАЇНИ
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.
Витяги, що стосуються питань свободи світогляду і віросповідання,
діяльності церкви і релігійних організацій
РОЗДІЛ I Загальні засади
Стаття 11: Держава сприяє
консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості,
традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та
релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
РОЗДІЛ II Права, свободи та обов’язки людини і громадянина
Стаття 24: Громадяни мають
рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути
привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних
та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового
стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Стаття 35: Кожен має право
на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати
будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти
одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну
діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах
охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав
і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні
відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути
визнана державою як обов’язкова.
Ніхто не може
бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від
виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання
військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання
цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Стаття 37: Створення і
діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії
яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу
насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності
держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду
війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі,
посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються.
ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЙНІ
ОРГАНІЗАЦІЇ»
Вводиться в дію Постановою Верховної Ради України N 988-XII від
23.04.91 р.
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Закону
Завданнями цього Закону є: гарантування права на
свободу совісті громадянам України та здійснення цього права; забезпечення
відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України
та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості,
рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до
релігії; визначення обов’язків держави щодо релігійних організацій; визначення
обов’язків релігійних організацій перед державою і суспільством; подолання
негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви; гарантування
сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської
злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.
Стаття 2. Законодавство України про свободу
совісті та релігійні організації
В Україні усі правовідносини, пов’язані із свободою
совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством
України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні
організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України,
виданих відповідно до нього.
Стаття 3. Право на свободу совісті
Кожному
громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає
свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і
свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не
сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно
поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може
встановлювати обов’язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке
примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до
сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в
богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Батьки або
особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей
відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Здійснення
свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які
необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров’я і моралі,
а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають
міжнародним зобов’язанням України.
Ніхто не має
права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді
віруючих.
Стаття 4. Рівноправність громадян незалежно від
їх ставлення до релігії
Громадяни
України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях
економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх
ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії
не вказується.
Будь-яке пряме
чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян
залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов’язаних з
цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою
відповідальність, встановлену законом.
Ніхто не може
з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних
обов’язків. Заміна виконання одного обов’язку іншим з мотивів переконань
допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Стаття 5. Відокремлення церкви (релігійних
організацій) від держави
В Україні здійснення державної політики щодо
релігії і церкви належить виключно до відання України.
Церква
(релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.
Держава захищає права і законні
інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної
релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують
релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх
релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні
настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному
законодавству.
Держава не
втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не
фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до
релігії.
Усі релігії, віросповідання та релігійні
організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або
обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не
допускається.
Релігійні
організації не виконують державних функцій.
Релігійні організації мають право
брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з
громадськими об’єднаннями засоби масової інформації.
Релігійні організації не беруть участі у
діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової
підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть
агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі
мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.
Релігійна організація не повинна втручатися у
діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати
ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.
Релігійна
організація зобов’язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
Стаття 6. Відокремлення школи від церкви
(релігійних організацій)
Державна
система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має
світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам
незалежно від їх ставлення до релігії.
Не допускається обмеження на ведення наукових
досліджень, у тому числі фінансованих державою, пропаганду їх результатів або
включення їх до загальноосвітніх програм за ознакою відповідності чи
невідповідності положенням будь-якої релігії або атеїзму.
Громадяни можуть навчатися релігійного віровчення
та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи
мову навчання.
Релігійні організації мають право відповідно до
своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих
навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах,
використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у
користування.
Викладачі релігійних віровчень і релігійні
проповідники зобов’язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості і поваги
до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №
279 ВІД 21 БЕРЕЗНЯ 2002 РОКУ «ПРО НЕВІДКЛАДНІ ЗАХОДИ ЩОДО ОСТАТОЧНОГО ПОДОЛАННЯ
НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ ТОТАЛІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ КОЛИШНЬОГО СОЮЗУ РСР СТОСОВНО
РЕЛІГІЇ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ПОРУШЕНИХ ПРАВ ЦЕРКОВ І РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ»
З метою остаточного подолання негативних наслідків
тоталітарної політики колишнього Союзу РСР щодо релігії, забезпечення
відновлення порушеної справедливості, захисту прав і законних інтересів
релігійних організацій, дальшого процесу їх морально-політичної реабілітації,
поліпшення відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості, створення
сприятливих умов для утвердження принципів свободи совісті та віросповідної
рівності постановляю:
Міністерству
освіти і науки України, Державному комітету України у справах релігій разом з
Академією педагогічних наук України за участю церков і релігійних організацій
розробити пропозиції щодо впровадження духовно-моральних цінностей у
навчально-виховний процес та подати їх у встановленому порядку на розгляд
Кабінету Міністрів України.
РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 27 вересня 2002 р. №
564-р «ПРО ПЕРСПЕКТИВНИЙ ПЛАН НЕВІДКЛАДНИХ ЗАХОДІВ
ЩОДО ОСТАТОЧНОГО ПОДОЛАННЯ НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ ПОЛІТИКИ КОЛИШНЬОГО СОЮЗУ РСР
СТОСОВНО РЕЛІГІЇ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ПОРУШЕНИХ ПРАВ ЦЕРКОВ І РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ»
З метою забезпечення виконання Указу Президента
України від 21 березня 2002 р. № 279 (279/2002) «Про невідкладні заходи щодо
остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього
Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних
організацій», створення належних умов для відновлення порушеної справедливості,
захисту прав і законних інтересів релігійних організацій, утвердження принципів
свободи совісті та віросповідної рівності:
Затвердити перспективний план невідкладних заходів
щодо остаточного подолання негативних наслідків політики колишнього Союзу РСР
стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій
(далі – перспективний план), що додається.
Центральним
органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним,
Київській та Севастопольській міським держадміністраціям забезпечити здійснення
заходів, включених до перспективного плану.
Покласти на
Держкомрелігій координацію діяльності органів виконавчої влади з виконання
перспективного плану.
Держкомрелігій
раз на півроку подавати Кабінету Міністрів України інформацію щодо виконання
перспективного плану.
ПЕРСПЕКТИВНИЙ ПЛАН
невідкладних заходів щодо остаточного подолання негативних наслідків
політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав
церков і релігійних організацій
IV. Науково-просвітницька робота
та інформаційне забезпечення
1. Здійснити заходи щодо
впровадження в навчально-виховний процес нових форм і методів ознайомлення з
духовно-моральними цінностями.
ЧАСТИНА ІІІ. ДОКУМЕНТИ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАКАЗ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ№ 437 ВІД 26 ЛИПНЯ 2005 Р.
«ПРО ВИВЧЕННЯ У
НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ФАКУЛЬТАТИВНИХ КУРСІВ З ЕТИКИ ВІРИ ТА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА»
Починаючи з 1992 р., у загальноосвітніх навчальних
закладах Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей рішеннями
органів місцевого самоврядування було введено експериментальний предмет за
вибором “Основи християнської моралі”.
На сьогодні
предмети духовного спрямування (“Християнська етика”, “Християнська культура”,
“Основи православної культури Криму”, “Основи мусульманської культури Криму”
тощо) за даними обласних та міських управлінь освіти вивчаються в Автономній
Республіці Крим, 17 областях України, містах Києві та Севастополі загалом у
4020 загальноосвітніх навчальних закладах, що становить 19,4% від загальної
кількості. Відповідно, вивченням цих предметів охоплено близько 356 000 учнів,
що складає 7% від загальної кількості.
Відповідно до
статті 35 Конституції України, Конвенції про права дитини та на виконання
доручення Президента України від 8 липня 2005 р. №1-1/657 щодо подолання
морально-духовної кризи суспільства, поєднання зусиль держави, громадянського
суспільства і Церкви у створенні високодуховного виховного середовища,
забезпечення морально-етичного виховання учнівської молоді в загальноосвітніх
навчальних закладах країни
наказую:
Затвердити
склад спеціальної комісії для розроблення змісту факультативних курсів з етики
віри та релігієзнавства (додаток 1).
Департаменту загальної середньої та дошкільної
освіти (Полянський П.Б.) організувати роботу спеціальної комісії та з
урахуванням апробації вивчення курсів морально-етичної проблематики до
20.08.2005 року визначитися з навчальними програмами факультативних курсів з
етики віри та релігієзнавства, які будуть впроваджуватися за принципом вільного
вибору, та організувати їх обговорення в пресі та на сайті міністерства.
Науково-методичному центру середньої освіти
(Завалевський Ю.І.) забезпечити видрук навчального комплекту посібників
факультативних курсів та забезпечити ними загальноосвітні навчальні заклади.
З метою
дотримання статті 35 Конституції України щодо “права кожного на свободу
світогляду і віросповідання”, надати батькам право вибору вивчення дітьми
починаючи з 2005/2006 навчального року предмета етика у 5-6 класах або
факультативних курсів морально-етичної проблематики, що апробуються в регіонах,
за умови кадрового та навчально-методичного забезпечення з відповідним грифом
міністерства.
Міністерству освіти і науки Автономної Республіки
Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської
міських держадміністрацій, інститутам післядипломної педагогічної освіти,
керівникам навчальних закладів організувати проведення роз’яснювальної роботи
серед батьків та педагогічних працівників щодо права та порядку вибору вивчення
курсів морально-етичної проблематики, або поєднання їх вивчення.
Міністерству освіти і науки Автономної Республіки
Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської
міських держадміністрацій до 15.08.05 року надіслати до Науково-методичного
центру середньої освіти Міністерства освіти і науки України програми, навчальні
та методичні посібники з діючих морально-етичних курсів для проведення
науково-методичної експертизи.
Науково-методичному центру середньої освіти
(Завалевський Ю.І.) організувати проведення експертизи навчальних програм,
навчальних та методичних посібників з морально-етичних курсів з метою надання
їм відповідного грифа міністерства.
Департаменту вищої освіти (Болюбаш Я.Я.),
Міністерству освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінням освіти і
науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,
інститутам післядипломної педагогічної освіти забезпечити своєчасну, якісну
підготовку та перепідготовку відповідних педагогічних кадрів.
Контроль за
виконанням наказу покласти на заступника Міністра В.О. Огнев’юка.
Міністр
С.М. Ніколаєнко
ЛИСТ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 18.08.2005 № 1/9-436
ПРО ВИВЧЕННЯ ЕТИКИ У 2005/2006 НАВЧАЛЬНОМУ РОЦІ
Відповідно до
затверджених Міністерством освіти і науки України типових навчальних планів
(наказ МОН № 145 09.03.05) у 2005-2006 навчальному році у 5-х класах
загальноосвітніх навчальних закладах вивчатиметься новий навчальний предмет
«Етика». Основною метою цього шкільного курсу є формування в учнів моральних
цінностей, високої моральної культури особистості.
Загальна мета курсу реалізується через поглиблення
знань про основні моральні норми та цінності українського народу, формування
стійких установок на толерантність, ввічливість, повагу та чуйність до інших,
милосердя, дотримання етикетних норм у повсякденному житті, збагачення досвіду
моральних взаємин з однолітками, батьками, вчителями тощо.
Курс «Етики»
забезпечений навчальною програмою, підручниками та навчальними посібниками.
На виконання доручення Президента України від 8
липня 2005 р. щодо подолання морально-духовної кризи суспільства Міністерством
освіти і науки України створена спеціальна комісія для розроблення змісту нових
факультативних курсів з етики віри та релігієзнавства. До її складу
увійшли відомі вчені-філософи, педагоги, вчителі та представники різних
християнських конфесій.
Водночас з
метою дотримання статті 35 Конституції України щодо «права кожного на свободу
світогляду і віросповідання» Міністерством освіти і науки видано наказ N 435
від 26.07.05, яким передбачено, надати батькам право вибору вивчення дітьми,
починаючи з 2005/2006 навчального року, предмета «Етика» у 5-6 класах, або
факультативних курсів морально-етичної проблематики, що апробуються в регіонах.
Наприклад, «Основи православної культури», «Християнська етика», «Християнська
культура», «Основи мусульманської культури Криму» тощо. Наказом також
передбачено, що у загальноосвітніх навчальних закладах може Одночасно вивчатися
предмет «Етика» та факультативний курс морально – етичного спрямування.
Факультативні заняття – це додаткові заняття, що
організовуються для розширення та поглиблення знань з певної галузі, відповідно
до інтересів школярів та бажання батьків. При цьому батьками на ім’я
директора загальноосвітнього навчального закладу пишеться заява щодо вибору
факультативного курсу.
Мінімальна наповнюваність груп при проведенні
факультативних занять та курсів за вибором у загальноосвітніх навчальних
закладах міської місцевості становить 8 учнів, сільської місцевості – 4 учні
(Наказ МОН 128 від 20.02.02). Групи комплектуються з одного або
паралельних класів. Факультативні курси, як правило, короткотривалі і
розраховані на 30 – 35 годин на рік. Рівень навчальних досягнень учнів з
факультативних курсів морально-етичної проблематики не оцінюється. Навчальні
програми та посібники факультативних курсів погоджуються відповідною науково –
методичною комісією Міністерства освіти і науки України, у даному випадку –
комісією з етики.
Інформуємо також, що керівникам навчальних
закладів слід організувати роз’яснювальну роботу серед батьків та педагогічних
працівників щодо вивчення етики та порядку вибору факультативних курсів
морально-етичної проблематики.
Згідно Закону України «Про загальну середню
освіту» викладати предмет «Етика» та факультативні курси морально – етичного
спрямування можуть вчителі загальноосвітніх навчальних закладів, які мають
документ про проходження відповідної курсової підготовки на базі інститутів
післядипломної педагогічної освіти.
Заступник Міністра В.О.Огнев’юк
РІШЕННЯ КОЛЕГІЇ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ від 29 червня 2006р. Протокол № 8/1-2 «ПРО КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ
ЗАКЛАДАХ ПРЕДМЕТІВ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ»
Заслухавши та обговоривши
доповідну записку “Про концептуальні засади вивчення в загальноосвітніх навчальних
закладах предметів духовно-морального спрямування (курси “Етика”, “Основи
християнської етики”, “Основи релігійної етики”),
Колегія ухвалює:
Схвалити Концептуальні засади вивчення предметів
духовно-морального спрямування у загальноосвітніх навчальних закладах та
надрукувати їх у Інформаційному збірнику Міністерства освіти і науки України,
газеті «Освіта України» та у відповідних фахових виданнях.
Інституту інноваційних технологій та змісту освіти
(Кудін А.В.) організувати видрук та апробацію навчальних програм і посібників з
“Основ християнської етики” та “Основ релігійної етики”.
Департаменту вищої освіти (Болюбаш Я.Я.) спільно з
керівниками вищих навчальних закладів забезпечити підготовку педагогічних
працівників відповідного фаху.
Контроль за
виконанням рішення колегії покласти на заступника Міністра Огнев’юка В.О.
Голова колегії, Міністр
С.М. Ніколаєнко
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРЕДМЕТІВ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ
В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ (КУРСИ «ЕТИКА», «ОСНОВИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ
ЕТИКИ», «ОСНОВИ РЕЛІГІЙНОЇ ЕТИКИ»)
Процес відродження незалежної демократичної
України з її прагненням увійти повноправним членом у світову цивілізацію
передбачає всебічне втілення в суспільне та індивідуальне життя цивілізаційних
основ життєустрою на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і
культурних засад життя українського народу.
Тому метою освітнього процесу повинно бути не
тільки надання основ знань з різних предметів, але й формування всебічно
розвиненої, духовно і морально зрілої особистості, готової зустрітися з
викликами сучасного життя. Цьому має сприяти забезпечення в освітньому
процесі закріпленого Конституцією права особи на свободу совісті та світогляду.
Стаючи повноправним
членом глобалізованого світового суспільства, молода людина не повинна втратити
свою індивідуальність, глибоке відчуття єдності з українським народом, повагу
до його духовних, моральних і культурних надбань. Не залежно від своєї
особистої національної і релігійної належності та світогляду, учень повинен
отримати можливість дізнатися про духовне коріння української нації, про
моральні й релігійні традиції інших національностей, які складають єдиний народ
України. Надання основ знань про традиційні духовні, моральні й культурні
цінності, про релігійну і духовну культуру української та інших
національностей, які живуть у нашій державі, сприятиме взаємному порозумінню,
консолідації українського народу, виробленню поваги до кожного, в тому числі й
до тих, хто має погляди, відмінні від власних.
Філософія і методологія освіти відіграють важливу
роль у формуванні свідомості молодого покоління. Тому для всебічного і
гармонійного розвитку учня важливо, щоб освітній процес базувався не тільки на
основі наукового осмислення дійсності, але й на скарбах духовного, морального
та культурного надбання українського народу і людства в цілому.
1. Духовно
– моральний стан суспільства
Стан духовної культури і моралі
суспільства як у цілому світі, так і в Україні, викликає занепокоєння. Корозія
усталених духовних цінностей стала наслідком прагматизації життя, пропаганди
насилля, нехтування правовими, моральними, соціальними нормами і виросла до
масштабів глобальної соціальної проблеми.
Відсутність у частини молоді навичок конструктивного
спілкування, загальних принципів розуміння сутності найпростіших соціальних
процесів і явищ призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної
соціальної поведінки і, як наслідок, до «втечі від реальності» в алкоголізм,
наркоманію, віртуальне комп’ютерне середовище.
Останні
десятиріччя позначилися на традиційних для українців цінностях, які
гармонізують відносини людини з суспільством. З метою досягнення матеріального
життєвого успіху як кінцевої мети пропагуються аморальні засоби, духовні ж
чесноти стали втрачати свою дієвість. Це сприяло загальній кризі моральності.
Сучасна психолого-педагогічна наука вважає
джерелом мотивації вчинків людини, її поведінки систему та ієрархію внутрішніх
цінностей. У психічно здорової людини ця система має три рівні, на
нижчому з яких – особисті та матеріальні цінності (власні потреби,
задоволення), на другому – культурні цінності (мистецтво, наука,
загальнонародні надбання, правопорядок), на третьому, вищому – духовні цінності
(ідеали, смисло-ціннісні настанови, обов’язок перед суспільством).
Соціальні
умови, що продукують меркантильність і цинізм, сприяють деформації системи
цінностей у досить значної частини населення України. Знецінюється одвічне:
любов, сім’я, культурні цінності,
а гіпертрофується матеріальне та культивуються особисті потреби і задоволення.
Зниження рівня суспільної та особистої моралі, сприйняття молоддю гедоністичних
установок, ранній початок статевого життя ведуть до формування особистості, яка
не здатна створити міцну сім’ю, народити і відповідально виховати дітей. Це
веде до поглиблення демографічної кризи.
Серйозну проблему складає інститут сучасної сім’ї.
Діти, які виростають у неблагополучних сім’ях або без достатньої уваги з боку
батьків, відрізняються недостатньою соціальною зрілістю, агресивністю, можуть
не сприйматися однолітками, що утруднює їхній особистісний розвиток.
На сучасному етапі не лише загальноосвітня школа,
а й церква не забезпечені достатнім набором виховних інструментів, щоб подолати
ці негативні процеси, та не в змозі забезпечити молодій особі системну
поінформованість про неї саму. зв’язки з навколишнім світом, не достатньо вчать
аналізувати власну поведінку і коригувати її відповідно до моральних норм,
діяти свідомо, відповідально й безпечно для себе й оточення.
З огляду на це
є актуальним і своєчасним запровадження предмета духовно-морального спрямування
в загальноосвітніх навчальних закладах.
2. Стан викладання курсів
духовно-морального спрямування
Відповідно до
чинного законодавства освіта в Україні є світською. Вона забезпечує свободу
совісті, гарантує вільне світоглядне самовизначення для кожної особистості,
займає позицію, нейтральну до релігій.
Досвід багатьох країн Європи, зокрема країн
пострадянського простору – нових членів ЄС – Литви, Латвії, Естонії, свідчить
про доцільність ознайомлення учнів у загальноосвітній школі з релігійними
цінностями, моральними і культурними традиціям релігій, при збереженні принципу
добровільного вибору відповідного курсу.
Починаючи з
1992 року й дотепер, в Україні накопичено значний досвід вивчення курсів
духовно-морального змісту. Такі курси вивчаються у школах Львівщини,
Тернопільщини, Івано-Франківщини, Рівненщини, в АР Крим та в окремих школах в
переважній більшості областей нашої країни. Підготовку кадрів для викладання
курсу «Християнська етика» започатковано в обласних інститутах післядипломної
педагогічної освіти, у Національному університеті «Острозька академія».
3. Мета і завдання вивчення
предмета духовно-морального спрямування
Цей предмет є
дисципліною навчально-виховного та культурологічного спрямування, яка
вибудовується як спосіб допомоги учню в закладенні фундаменту власних життєвих
цінностей. Програми курсів, за якими вивчаються цей предмет, укладаються
відповідно до вимог до програм для загальноосвітньої школи.
Метою вивчення
предмета духовно-морального спрямування в загальноосвітній школі є:
* поглиблення знань про людину та моральні
взаємини в суспільстві, основні моральні норми та цінності народу України й
людства в цілому, культуру спілкування і поведінки;
* сприяння формуванню цілісної, духовно зрілої
особистості – громадянина України шляхом пізнання й засвоєння учнівською
молоддю багатовікових надбань національної та світової духовної культури;
* здійснення духовно-морального виховання на
основі християнського (в рамках курсу «Основи християнської етики»);
мусульманського, іудейського або інших релігійних вчень (у рамках курсу «Основи
релігійної етики») чи на основі науково-філософських засад (у рамках курсу
«Етика»);
* формування у
дітей глибокого розуміння й особистісного ставлення до сутнісних питань про
мету й сенс життя людини;
* формування
шанобливого ставлення до носіїв відмінних від власної культур і традицій,
вміння жити і творити в сучасному полікультурному та поліконфесійному
глобалізованому світі, готовності поважати право кожного на свободу совісті;
* подолання
кризових станів дитинства, новоутворень, що виникли у психіці дитини під
впливом антисоціальних проявів.
Головними завданнями предмета
духовно-морального спрямування є:
*ознайомлення учнів із загальнолюдськими
цінностями та формування особистості учня на основі науково-філософської та
християнської (мусульманської, іудейської тощо) духовної, моральної і
культурної традицій;
* виховання свідомої, вільної та відповідальної
особистості, здатної жити і творити в сучасному демократичному суспільстві;
*творення
належних умов для глибшого самопізнання, розкриття та реалізації своїх творчих
здібностей і таланту в позитивному річищі.
4. Методичні засади вивчення
предмету духовно-морального спрямування
Методологічною основою вивчення цих курсів є
державна орієнтація на виховання в українській школі різнобічне й гармонійно
розвинених особистостей з патріотичною громадянською позицією, широким
духовно-культурним світоглядом, підготовлених до активного творчого життя,
самореалізації та виконання обов’язків громадянина.
Цьому сприяє
нині діюча гуманістична модель освіти, доповнена Національною програмою
виховання дітей та учнівської молоді в Україні.
Метою спільної діяльності зацікавлених сторін є
консолідація зусиль для вироблення спільної толерантної позиції щодо змісту
програм і навчально-методичних матеріалів предмета духовно-морального
спрямування.
Методологічним
підґрунтям є системно-діяльнісний та особистісно орієнтований підходи до
побудови навчального курсу духовно-морального спрямування.
Під діяльнісним підходом мається на увазі активне,
дієве засвоєння учнями знань з реальним формуванням власного свідомого
ставлення до життя, високого рівня саморозвитку, моральної, соціальної та
психічної зрілості.
Особистісно орієнтований підхід визнає дитину як
найвищу цінність навчально-виховного процесу, яка користується своїми
громадянськими правами і свідомо приймає суспільні обов’язки. У
педагогічному сенсі цей підхід передбачає розуміння, прийняття, визнання дитини
як вільної та відповідальної особистості.
Зміст та спосіб вивчення
предмета формується на засадах:
* свободи совісті та світогляду, що передбачає
право вибору на підставі світоглядних переконань учнів та їхніх батьків у
рамках вивчення предмета духовно-морального спрямування між навчальними курсами
«Етика», «Основи християнської етики» та «Основи релігійної етики». Навчальні
курси духовно-морального спрямування не є безпосереднім навчанням релігії або
атеїзму, не включають релігійні обряди (зокрема, здійснення колективної
молитви), не ставлять за мету залучення до певної конфесії, не нав’язують учням
релігійних або атеїстичних переконань, а слугують фундаментом для усвідомленого
вибору дитиною духовних та моральних норм;
* доступності,
що передбачає врахування вікових та психологічних особливостей кожного учня і
доступність матеріалу, його адаптованість до вікових особливостей;
* практичної
цілеспрямованості, що передбачає орієнтування учнів на свідоме використання
набутих знань, цінностей та моральних принципів у реальному житті;
* випереджального духовно-морального розвитку
особистості, коли духовні надбання мають посідати провідне місце порівняно з
інтелектуальними здібностями, а останні виступають засобом розвитку духовності
людини; коли отримані знання слугують для профілактики негативних проявів
поведінки дітей та учнівської молоді, вироблення імунітету до шкідливих впливів
соціального середовища;
* культуровідповідності та полікультурності, що
передбачає знання особливостей духовної, моральної і культурної традиції
українського народу, шанобливе ставлення до духовних і культурних цінностей та
традицій, відмінних від власної нації, релігії, культури;
* системності та інтегративності, що передбачає
наступність і безперервність, постійне ускладнення та урізноманітнення змісту і
напрямів розвитку моральних чеснот. Комплексність та інтегрованість, які
полягають у наявності широких міжпредметних зв’язків, використанні напрацювань
вітчизняної та світової педагогіки, у взаємодії навчання і виховання, об’єднанні
зусиль сім’ї, школи, позашкільних закладів, дитячих об’єднань у виховному
процесі.
Особливістю програми курсу „Етика» є вивчення на
науково-філософських засадах загальнолюдських цінностей, духовних, моральних і
культурних надбань українського народу та світової цивілізації без конкретного
акцентування на жодній із релігій.
Особливістю програми курсу „Основи християнської
етики» є акцентування у вивченні предмета на традиційних для України
християнських духовних, моральних і культурних цінностях, поглиблене вивчення
Біблії як однієї з фундаментальних основ християнського світогляду. Разом
з тим, повинно бути передбачено інформування учнів про основи духовності,
моралі та культури інших світових релігій.
Особливістю програми курсу „Основи релігійної етики»
є акцентування у вивченні предмета на визначених (християнських,
мусульманських, іудейських тощо) духовних моральних і культурних цінностях,
поглиблене вивчення першоджерел відповідних релігій. Разом з тим,
повинно бути передбачено інформування учнів про християнські духовні, моральні
і культурні цінності.
Зміст занять
наповнюється матеріалом країнознавчого, загальнонаціонального, регіонального та
місцевого рівнів, а також широко використовується індивідуальний досвід учня,
залучаються та використовуються матеріали з життя.
У процесі
навчання передбачається доброзичливе обговорення проблемних ситуацій,
позитивних прикладів з літератури. Святого Письма, з життя сучасників,
екскурсії до храмів, молитовних домів, синагог, мечетей, музеїв, перегляд кіно-
та відеофільмів, репродукцій картин на біблійну та релігійну тематику,
прослуховування сакральної музики, рольові ігри, дискусії, тощо.
Важливим є формування у батьківської громадськості
позитивного сприйняття набутих учнями знань, спільної організації з батьками
різних форм виховної роботи.
Ці засади взаємопов’язані і складають систему побудови відповідних курсів
та методів їх вивчення.
5. Організаційні засади
вивчення предмета духовно-морального спрямування
Організація вивчення предмета духовно-морального
спрямування та формування навчальних груп з предмета здійснюється з урахуванням
побажань батьків, учнів, педагогів, накопиченого досвіду викладання відповідних
курсів, наявності належної кадрової й методичної бази, місцевих умов.
Відповідно до
затверджених Міністерством освіти і науки України Типових навчальних планів для
12-річної школи та відповідних листів МОН України передбачено вивчення в 5-6-х
класах загальноосвітніх навчальних закладів, починаючи з 1 вересня 2005 p., за
вибором батьків учнів предмета «Етика», або ж (а також) предмета
духовно-морального спрямування в обсязі годин, передбачених для вивчення в
5-6-х класах предмета «Етики».
Ця норма також
поширюється на ті загальноосвітні навчальні заклади, де станом на 2005-2006
навчальний рік за відповідно затвердженими програмами вивчалися курси
духовно-морального спрямування.
За наявності
бажання батьків, учнів, кадрового забезпечення і методичної бази предмет
духовно-морального спрямування може вивчатися і в інших класах за рахунок годин
варіативної складової навчальних планів.
У рамках вивчення предмета духовно-морального
спрямування вибір одного з курсів: «Етика», «Основи християнської етики» або
«Основи релігійної етики» – здійснюється на підставі письмових заяв батьків або
осіб, що їх заміняють, з урахуванням думки учнів.
6. Кадрове забезпечення
Згідно із
Законом України про «Загальну середню освіту», предмет духовно-морального
спрямування може викладатися вчителями загальноосвітніх навчальних закладів,
які пройшли відповідну педагогічну підготовку у вищих навчальних закладах.
Навчально-методичне забезпечення цього предмета здійснюється у співпраці з
Церквами, релігійними об’єднаннями.
Для
забезпечення підготовки спеціалістів з викладання предмета духовно-морального
спрямування відкриваються відповідні спеціальності.
При підборі
кадрів для викладання предмета враховується думка педагогічного колективу та
батьківського комітету ЗНЗ.
З метою забезпечення високого рівня викладання
предмета духовно-морального спрямування, контролю та розв’язання проблемних
питань у цій сфері є доцільним створення при відповідних управліннях освіти
робочих груп з упровадження викладання зазначеного предмета, із залученням до
їхньої діяльності представників Церков і релігійних організацій.
7. Очікувані результати
Очікуваним результатом вивчення предмета
духовно-морального спрямування є реальне підвищення духовно-морального рівня
підростаючого покоління, формування стійкої системи мотивації, світоглядних
позицій та культури життя у дітей, молоді та їхніх батьків, становлення
української нації як суспільства духовно здорових особистостей з високим рівнем
моральних якостей, творчих і відповідальних, з високою культурою спілкування,
активних громадян і патріотів Української держави.
НАКАЗ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ № 696 від 11 жовтня 2006
року
«ПРО ПІДСУМКИ РОБОТИ
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ – УКРАЇНСЬКОГО КОЛЕДЖУ ІМ. В.О.
СУХОМЛИНСЬКОГО (ЗОШ
№ 272) МІСТА КИЄВА ЗА 2004-2006 НАВЧАЛЬНІ РОКИ»
Відповідно до
наказу Міністерства освіти і науки України від 12.02.2004 року №104 на базі
Українського колежу ім. В.О. Сухомлинського (ЗОШ №272) міста Києва протягом
2005-2006 навчального року продовжувалася науково-дослідна та експериментальна
робота за темою «Формування духовності особистості на засадах традиційних
національних цінностей українського народу в умовах навчального закладу нового
типу».
Згідно з
Програмою науково-дослідної та експериментальної роботи у 2005-2006 навчальному
році основними завданнями визначено: розробку навчально-методичного супроводу
курсу «Етика: духовні засади» для 5 – 8 та 9 – 11 класів; діагностику стану
фізичного, психічного і духовного здоров’я учнів і вчителів; апробацію
структурно-змістової моделі загальноосвітнього навчального закладу як школи
духовного здоров’я.
Реалізація цих
завдань здійснювалася на основі діагностико-проектуючої програми «Універсал»,
спрямованої на психолого-педагогічне проектування соціального розвитку
особистості учня; розроблено структурно-змістову модель Школи духовного
здоров’я, рівні духовного здоров’я учнів. Виходячи із розуміння того, що успіх
розвитку особистості залежить від ролі та позиції вчителя, значну увагу
звернуто на формування особистісних якостей учителів, знання ними психологічних
особливостей учнів. Цьому сприяли впровадження принципів системності, науковості
та інноваційності в організацію науково-методичної роботи.
Проведено діагностику рівня фізичного, психічного
і духовного рівнів розвитку учнів колежу; з метою спостереження за станом їх
психічного здоров’я психологічною службою колежу проводилися тестування,
бесіди, тренінги, що сприяло поліпшенню психологічного клімату в колективі.
Вчителями
колежу розроблено методичні рекомендації до курсу «Етика: духовні засади»,
хрестоматії для учнів 1-4 та 5-8 класів.
Позитивність
експериментального курсу «Етика: духовні засади» підтверджена результатами його
апробації у навчальних закладах Вінницької, Кіровоградської, Житомирської,
Полтавської областей.
З метою продовження
науково-дослідної та експериментальної роботи у 2006-2008 навчальних роках
наказую:
* Схвалити
діяльність педагогічного колективу Українського колежу ім. В.О. Сухомлинського
(директор Хайруліна В.М.) щодо виконання Програми науково-дослідної та
експериментальної роботи за темою «Формування духовності особистості на засадах
традиційних національних цінностей українського народу в умовах навчального
закладу нового типу» у 2005-2006 навчальному році.
* Відповідно до висновків Комісії з проблем
виховання дітей та учнівської молоді Науково-методичної ради з питань освіти
МОН України (додаток 1) затвердити Науковий звіт про проведення
науково-дослідної та експериментальної роботи (додаток 2) та Програму
науково-дослідної та експериментальної роботи за вищезазначеною темою на
2006-2007 навчальний рік (додаток 3).
* Продовжити у 2006-2007 навчальному році
апробацію навчального курсу «Етика: духовні засади» у навчальних закладах: ЗНЗ
І-ІІІ ступенів №33 міста Кіровограда (директор Вернигора Н.М.); гімназії № 9 м. Кіровограда (директор
Іванченко Н.М.), Деріївський ЗНЗ І – III ст. Онуфріївського району Кіровоградської області (директор
Черньонков. О.О.), гімназії імені Лесі Українки м. Нозоград-Волинський
Житомирської області (директор Гопончук В.Л.), Новоград-Волинський колегіум
(директор Сідлицька К.Д.), ЗНЗ №10 м. Новоград-Волинський Житомирської області (директор
Козубенко З.М.), ЗНЗ №4 м. Новоград-Волинський Житомирської області (директор
Федорчук В.В.), НОК №32 м. Полтава (директор Маренко Т.І.), ЗНЗ І – ІІІ ст. с.
Глибока Балка Решетилівського району Полтавської області (директор Лисяк О.І.),
ЗНЗ І-ІІІ ст. с. Березова Рудка Пирятинського району Полтавської області
(директор Прокопенко М.М.), ЗНЗ І – III ст. №37 м. Дніпропетровська (директор
Садова Е. С).
* Інституту
інноваційних технологій і змісту освіти (Кудін А.В.)
o Продовжити надавати
організаційну та науково-методичну допомогу педагогічному колективу
експериментального навчального закладу всеукраїнського рівня – Українського
колежу ім. В.О. Сухомлинського (ЗОШ № 272) м. Києва.
o Створити на базі Українського
колежу ім. В.О. Сухомлинського Всеукраїнський науково-практичний центр з
підготовки вчителів до інноваційної діяльності (за рахунок штатних одиниць
Інституту інноваційних технологій та змісту освіти). Затвердити директором
Центру (0,5 ставки) Хайруліну В.М. – кандидата пед. наук, члена-кор. АПН України,
Заслуженого працівника освіти України, директора Українського колежу ім. В.О.
Сухомлинського.
o Заслухати звіт про роботу
експериментального навчального закладу всеукраїнського рівня – Українського
колежу ім. В.О. Сухомлинського (ЗОШ № 272) м. Києва у червні 2008 року.
* Головному управлінню освіти і науки Київської
міської державної адміністрації (в.о. Горюнова В.З.) продовжити надавати
допомогу педагогічному колективу Українського колежу ім. В.О.
Сухомлинського (ЗОШ № 272) з питань забезпечення умов для організації і
проведення науково-дослідної та експериментальної роботи.
* Управлінням освіти і науки Кіровоградської
(Приліпко В.І.), Житомирської (Арешонков В.Ю.), Полтавської (Мірошниченко
В.І.), Дніпропетровської (Сиченко В.В.) областей надавати допомогу педагогічним
колективам навчальних закладів з питань забезпечення умов для організації
проведення апробації навчального курсу «Етика: духовні засади».
* Контроль за
виконанням наказу покласти на директора Інституту інноваційних технологій і
змісту освіти Кудіна А.В.
Міністр
Ніколаєнко С.М.
 7719 | 
